Нещодавно ми проаналізували, хто входить до групи «Зоря» у Фейсбуці. І виявили, що там не лише жителі Золочівщини. Маємо кілька десятків гостей з росії. А ще – більше тисячі мешканців європейських країн. Про Харківщину й говорити не доводиться. Нашими справами активно цікавляться богодухівці, харків’яни, валківчани, дергачівці та жителі Вільшан. Маємо багато учасників із сусідніх і не дуже областей України.
Важливо пригадати іще один факт. З початком війни фейсбучне товариство «Зорі» збільшилося у кілька разів. І групу намагалися закрити. Це робиться дуже просто, коли її учасники «раптом» починають скаржитися на адміністраторів. Зрозуміти, хто це робить, дуже складно. А от чому? То тут все значно простіше.
Переконані, існувала велика кількість учасників групи, котрі ретельно слідкували, аби ми не подавали правдиві матеріали про війну. Ті «наші друзі» писали на «Зорю» скарги й доноси до правоохоронних структур. Звинувачували нас у тому, чим займалися самі. Бо хто найчастіше кричить: «Лови злодія!» Той-таки сам злочинець.
Ми зробили групу закритою й поступово видаляли з неї усіх, на кого мали підозру. І зараз працюємо більш спокійно, щодня доводячи фактами, що сусідня країна віроломно й без усіляких підстав напала на нас. Що російські снаряди та ракети руйнують наші будинки і вбивають мирних людей. Що наші земляки не втрачають віру в Перемогу й допомагають один одному. А ще ми не раз доводили фактами, коли рашисти нищили російськомовне населення. Тобто тих, кого, нібито, збиралися визволяти.
Ворог «Зорі» цього не пробачив. Редакцію двічі розбивали обстрілам. І ми знаємо – хто приїздив найпершим, щоб сфотографувати її зруйновані стіни. Гауляйтери, котрі так і не дочекалися свого призначення, продовжують боротися з нашими журналістами. Особливо в соцмережах та з допомогою брехливих пліток. Вигадки й перекручування фактів залишаються головною зброєю московських пропагандистів. Про «Зорю» згадували й на центральному російському телебаченні.
Одночасно «домашні» колаборанти також обливали брудом наші прізвища. Бо завдання мають однакове. І ми їм усім – наче кістка в горлі. Особливо тепер, коли газета знову почала виходити в паперовому варіанті.
Дуже часто ми доставляємо її до сіл власним транспортом, бо пошта цього не робить. Вона й гроші за передплату редакції ще не повернула. Так що партнерів маємо ненадійних. І все одно робимо свою справу.
Пишемо ще раз: «Зоря» виходить у світ за тиражем березня місяця, а не жовтня, як пропонувала нам «Укрпошта». Війна, як непереборна обставина, дає змогу і нам, і пошті не виконувати своїх зобов’язань перед людьми. Але ми цим не користуємося. Радіємо, що і у найвіддаленіших селах «Зорю» чекають. Тому, намагатимемося земляків не підвести.
А от наша група у Фейсбуці так і лишатиметься закритою. Приймаємо туди не всіх. Дуже просимо відповідати на запитання анкети і показувати свої фото, а не якісь вигадані. Вимушені це робити, бо уникаємо підлості та підступності.
Ось один з останніх прикладів. Він пов’язаний із героїнею сьогоднішньої першої сторінки. Семирічна Юля розповіла, як сприймає війну. Робила це в присутності бабусі. І жодне питання, яке б можна було назвати жорстоким, чи тим, що вплине на стан дитини, їй задане не було. Але одразу знайшовся «добродій», котрий почав зауважувати, що ми не повинні з дитиною говорити про війну. Особливо так переконливо. Мабуть тому, що це побачать учасники групи, а саме – росіяни, яким мізки промиває їх пропаганда. І закордонні громадяни, де «раша тудей» також не шкодує брехні для європейської аудиторії.
Так само колись нам «не давали» згадувати про зруйновані будинки в Золочеві. Потім кацапські генерали на весь світ «віщали», що розбили танковий завод. А ми повинні мовчати, аби ворог все перекрутив і подав, як йому вигідно?! Не дочекаєтеся!!! Це я зараз звертаюся до глибоко законспірованих любителів «руського миру». Наші ж земляки вже й так усе розуміють. І весь світ повинен не забувати, хто агресор, а хто жертва цієї війни.
Іще пару слів про популярність «Зорі». Ми відзняли сюжет про піцерію в Золочеві. А вже через тиждень власниць цього бізнесу побачили люди з багатьох країн світу. Олею та Оксаною захоплювались в Європі та Америці. І нами, українцями, також.
Василь Мірошник