Якраз пора згадати про вік моєї співрозмовниці. Тільки мені робити цього зовсім не хочеться. Я сиджу в затишному кабінеті лікаря і буквально відчуваю потік енергії від своєї нової знайомої. І вже не дивуюся, що після довгих років роботи в первинній ланці медицини вона не пішла на заслужений відпочинок, а стала приватним підприємцем.
І отут про головне, чому я приїхав до Козіївки. Почув, що в цьому селі на Краснокутщині успішно працює сімейний лікар-підприємець.
А тепер про відкриття, які того дня зробив для себе. От дивіться, земляки. Виявляється, після реформ Уляни Супрун, які тепер стало модним критикувати, гроші у повному розумінні того поняття почали «йти за пацієнтами». Раніше державна структура, відповідальна за охорону нашого з вами здоров’я, фінансувала медичні установи. А зараз – самих хворих. Ну а вже вони вирішують, на якого медика Національна служба здоров’я України має спрямувати гроші.
Хороший фахівець – у нього більше пацієнтів. А значить, коштів — також.
Я особисто свого часу сімейного лікаря змінив і зовсім про те не пошкодував. А тепер перейдемо до запитань та відповідей. Приблизно таким було моє спілкування з Аллою Олександрівною:
— Як ви починали свій бізнес?
— Просто. Відкрила ФОП і створила робоче місце, яке б відповідало усім чинним вимогам. Перше приміщення було зовсім невеликим. Але з часом декларацій зі мною укладали все більше й більше (зараз їх 1800 – автор). І ми з родиною вирішили взяти в оренду будівлю просторішу. Правда, на той час її простіше було розібрати на будматеріали.
За власний кошт зробили капітальний ремонт.
— Є різниця між тим, як фінансують вас, приватного підприємця, та комунальні підприємства, започатковані місцевою владою?
— Із НСЗУ кошти і нам, і їм надходять однаково. З розрахунку на одного хворого. Але для приватників не передбачено жодної підтримки з боку територіальної громади.
— Навіть на оплату оренди, світла чи проведення ремонтів?
— І на все інше також заборонено. Маємо обходитися власними коштами.
У цьому місці нашої розмови я пригадав про безліч скарг від медиків та їхніх пацієнтів. І всі вони стосувалися речей матеріальних. Через недофінансування зникали медзаклади в селах або працювали дуже неефективно. То чому тут всі задоволені?
– Може, ви берете додаткову оплату? Наприклад, з тих, хто вимушений звернутися за допомогою, а декларації з вами не має?
– З них грошей не беремо. Як можна?! Ну а про воїнів, то взагалі я переконана, що зараз усі їм мають допомагати, скільки є сил.
Після цієї відповіді Алла Олександрівна показала мені суму зарплатного фонду на цей місяць. І я був шокований її розміром. Звичайно, більша частина його піде на покращення ведення бізнесу. Хоча тут це слово звучить якось не доречно.
Щоб розширити список надання послуг і покращити їх якість сімейна лікарка повинна знову і знову вкладати у справу власні гроші. Заробити їх вона може лише тут.
– Маю двох найманих працівників. Бухгалтер не на ставці. Багато часу займають паперові справи, звіти і тому подібне.
– В робочий час поміщаєтеся? – запитую, хоча вже точно знаю відповідь.
– Звичайно, – посміхається лікарка й уточнює з притаманним їй почуттям гумору:
– Мій трудовий день – це 24 на 7. Телефон не відключаю. На дзвінок у двері відповідаю одразу.
Насправді, якби Алла Олександрівна захотіла «поцарювати» й нічого сама не робити, то вона б найняла фахівців більше. Але ж усе те – додаткові витрати. А їй за електрику та комунальні послуги платити треба з власного бюджету. Та й подобається лікарці лікувати. Вона цим живе!
Не стану твердити, що сімейну медицину усю варто переводити на Фопи. Але досвід Алли Олександрівни й справді заслуговує уваги. Народ не прийде до підприємця, якщо йому не сподобається, як він надає послугу. Звичайно, якщо є з кого вибирати. Тож, щоб мати успіх, треба працювати високоефективно. Чим Алла Олександрівна й займається останні сорок три роки свого професійного життя.
Василь Мірошник
Фото автора