— А хоча, чому б їм і не вислухати кожного з нас?!
Це питання Сергій Косухін задав сам собі. Говорили ми про те, як живуть воїни після повернення додому. Я поцікавився думкою учасника війни, як він бачить перспективи працевлаштування ветеранів. І почув спочатку таке:
— Нас багато. Кожного не почують в кабінетах влади.
Потім, трохи подумавши, додав саме оту фразу, яку наводжу на початку матеріалу. Бо я з нею повністю погоджуюся.
Ось вам конкретна доля. З Сергієм я познайомився ранньої весни 2022 року. Дізнався, що в Довжику діє якась волонтерська бригада, котра вивозить людей з Харкова. Місто тоді дуже обстрілювали, а на Золочівщині було тихо. Свою роботу Сергій і його два побратими, також Сергії на прізвище Пишні – дядько та племінник, виконували повністю безкоштовно. Потім добровольцями пішли до війська. Це коли на Харків їхати вже не пускали.
Косухіна воювати не брали за станом здоров’я. Але після слів:
— З вами чи без вас, я піду на війну, — військовий комісар «здався». Він у нас був хорошим чоловіком — Михайло Овчаренко. Нехай йому й надалі добре служиться.
Отже, з четвертого березня 2022 року Сергій Косухін в армії. І так один рік і дев’ять місяців, поки під Бахмутом у нього не віднялися ноги. Це коли дерся на висотку з кулеметом та боєприпасами. Втратив свідомість від різкого болю.
Евакуювали. Потім були операції на хребті. Зараз про те нагадують «саморізи», які стягують до купи спину. Ну й корсет. Без того приладдя колишній боєць пересуватися не може.
— Не придатний на 60 відсотків, — не то шуткує, не то цитує виписку медиків мій співрозмовник. І ми переходимо до розмови про його повсякденні проблеми.
Найперше це добряча жменя таблеток: різні знеболювальні й заспокійливі. Це щоб хоч якось триматися на світі. І тим дивніше звучать слова:
— Я дуже хочу повернутися в армію. Там все було простіше, ясніше. А тут не можу себе знайти. Готовий їздити на автомобілі хоча б десь в тилу. Можу ремонтувати техніку. От якби якийсь командир взяв на себе відповідальність і забрав мене у свою частину.
Такі мрії у чоловіка з третьою групою інвалідності. Хоча він визнає, що дуже слабо поінформований про свої права та можливості.
— Було б правильно, якби нам розсилали на телефони тексти із змінами в законах, й про те, на що треба звернути увагу. Думаю, знайшов би де себе застосувати.
І знову Сергій Косухін бачиться мені таким, як і колись. Він не хоче просити чи скаржитися. Вважає це приниженням. Як і оті «кола пекла», які пройшов коридорами медзакладів, поки йому оформляли документи. Це лише здається, що легко чекати «годинку», поки чиновники в білих халатах чайок попивають. Якщо тобі й сидіти, і стояти боляче, то час йде зовсім по-іншому.
— Але хабарів я не давав. Та й не вимагали. І Золочівській владі вдячний, що одразу по демобілізації видали трохи грошей, а минулого року й безкоштовну путівку до санаторію. Тільки от не звик я бути Ярмом на чиїйсь шиї. Треба самому заробляти.
Після цих слів згадаємо про гроші. Їх, з усіма доплатами, Сергій Косухін отримує лише 16800 гривень на місяць. А за день на ліки йде не менше двохсот гривень. Ще ж треба й на інші потреби.
Воїн готовий змиритися з тим, що його два рази на рік будуть посилати на перекомісію. Наче оті шурупи в хребті можуть дивом розсмоктатися. А от бити байдики він не зможе ніколи.
Знаю, що і тепер цей чесний чоловік допомагає солдатам ремонтувати їхню техніку. І це він робить так, як і завжди. Але добре було б, якби бійця нарешті знайшли не лише його нагороди й інвалідність, а й офіційне, гідне працевлаштування.
Насправді, простіше всього бити себе в груди й розповідати, як воював. І запивати те все добрячими порціями алкоголю. Такого вже бачимо багато. І бачитимемо. Але щоб подібних проблем стало менше, колишніх воїнів і справді варто вислухати і, не принижуючи їх честь, допомагати залишатися повноцінними громадянами нашої країни. Бо від того, що на свята ми визнаватимемо їх героями, краще не стане. Ні солдатам цієї війни, ні країні, яку вони врятували.
Василь Мірошник
Матеріал підготовлено за підтримки Української Асоціації Медіа
Бізнесу завдяки фінансуванню від Українського Медіа Фонду.