Але з часом бобрів ставало менше й побачити цих обережних звірів було майже неможливо. І залишається, якщо брати до уваги західні регіони України. А що ж на сході, де йде повномасштабна війна?
У наших краях стрімко поширюються колонії бобрів. Тільки вже не європейських, тобто аборигенних, а канадських.
Зовні розрізнити підвиди можуть лише фахівці. А от поведінка наших пласкохвостих гостей кардинально неоднакова з місцевими. Вони сміливіше захоплюють території навіть у населених пунктах.
Судячи з усього бобер канадський прийшов до нас з росії. Його туди якось необережно завезли, про що зараз дуже шкодують.
Спочатку бобрів ми бачили у Рясному на ставках. Там, де починається ріка Мерло, яка потім тече через усю Богодухівщину. І вони були тутешніми. Аж потім, у Фартушному, завелися прибульці з московії. Бо ріка Уди починає свою течію саме з того боку й прямує у Сіверський Донець. А от Мерло – у Дніпро. Їх водорозділ – Муравський шлях. По ньому колись мандрували північні олені. За ними – мисливці. Потім воїни й купці, бо там не було жодної серйозної водяної перешкоди.
Пам’ятаю, як науковці ламали голови, яким чином бобер європейський перетнув суходоли й прийшов до Фартушного. Але тоді вони не знали, що шлях загарбника пролягав з росії по річці Уди.
То як на бобрів вплинула війна? У Лютівці ми бачили загату безпосередньо біля жвавої дороги. Маленький ставочок зараз тримає рівень лише завдяки старанням «канадців». Переконаний, зараз тут живуть саме «гості», а не «місцеві». Бо тамтешній бобер і справді не дуже остерігається людей. Він згризає дерево за три кроки від асфальту й за сотню метрів від дворів селян. Така от поведінка у «агресорів» з пласкими хвостами. І вони навряд чи залишать місце для тих, хто тут мешкав раніше.
Василь Савич
Фото автора