Почати варто з онкології. Кількість таких захворювань буквально спалахнула після кількох років повномасштабного вторгнення. Борис Володимирович пригадав лише трьох своїх земляків, яким діагностували рак ротової порожнини. Усім на досить пізній стадії…
– А ще діабет. До мене приходять молоді люди і під час огляду я пропоную перевірити рівень цукру в крові. Дуже часто він виявляється надто високим. У когось в два, три, чотири, а то й у п’ять разів більшим за норму, – розповідає Борис Володимирович. І знову не радує своїми думками. Бо значно помолодшала і гіпертонія. Серцево-судинні захворювання тепер діагностують у підлітків.
– А дітей багато лишилося на ввіреній вам території?
– Двійко! До війни було до тридцяти. Перед повномасштабним вторгненням не менше трьох десятків. Зараз родини з малечею повиїжджали за кордон чи у спокійніші регіони. І це нормально. Бо до ліні фронту тут кілометрів п’ятнадцять.
Після цієї відповіді лікаря захотілося почути хоч щось хороше. Й воно таки є!
– Повернувся ковід. Часто ця хвороба протікає в парі з грипом чи ОРЗ. Але набагато легше. Ось ще факт: майже не виявляємо виразку шлунку. Цей феномен спостерігався й під час Другої світової війни. Далі пан Вигідний додав, що має сучасне обладнання, про яке колись міг лише мріяти.
– Тільки кардіографів – три! Не виникає проблем і з забезпеченням автомобіля пальним. Доступ до ліків у наших земляків також хороший.
– Але ж вони значно подорожчали, – уточнюю.
– Так, — підтверджує Б.В.Вигідний. І додає:
– Працюють соціальні програми. Правда не завжди пацієнтів влаштовує перелік препаратів, передбачених у них. Доводиться докупляти. Але коштів вистачає навіть пенсіонерам. Хоч і в обріз.
Спробували ми й прогнозувати майбутнє. Приміром, як вплине на здоров’я людей закінчення війни.
– Однозначно, позитивно. Але важливо, щоб ми здобули перемогу. Позитивні емоції зараз дуже потрібні, – висловив свою думку лікар. А потім поділився досвідом. І також сумним. Розповів, що і до вторгнення мав пацієнта, який повернувся з АТО. Нормальний хлопець. Але дуже часто в нього траплялися нервові зриви і тоді не можна було зрозуміти, що робити.
– Тепер таких воїнів до сіл нашої громади приїде набагато більше. Будуть і родини загиблих. Чи готова до цього наша медицина?
На це моє питання Борис Володимирович відповів коротко:
– Має бути готова. На Харківщині зараз одна із найкращих медичних шкіл, яка ще й стрімко розвивається. Так що будемо думати про хороше. І взагалі, це слід робити регулярно. А ще – рухатися, вести здоровий та активний спосіб життя, вчасно звертатися до медицини. Отакий рецепт виживання від сімейного лікаря з прифронтового села. А він знає про що говорить.
Василь Савич
Фото автора