Гинуть мирні жителі й у Олександрівці. Ми писали про напад дрона на трьох жінок. Тепер знаємо що одна із них, медична працівниця, померла від ран у лікарні. І зараз загальні втрати Золочівщини серед звичайних, не військових, людей вже склали 79 осіб. І це у громаді, де й до повномасштабного вторгнення не нараховувалося двадцяти тисяч жителів.
Але повернуся до моєї останньої поїздки. Між Олександрівкою та Лютівкою чув кілька вибухів гранат з ефпівішок. Бачив свіжі вирви на озимих полях. А вже коли підіймався на гору, за Лютівкою, не зміг не зупинитися, аби не зробити цей знімок. Механізатори з ФГ «Альфа» працювали в полі. Трактор з сівалочним агрегатом з трудом вкручувався біля зубів дракона та колючим дротом. Обійти перешкоди йому допомагав агроном Іван Карпінський.
Пізніше він під’їхав до мене й попередив, що тут дуже небезпечно. На підтвердження слів аграрія поблизу знову розірвалися гранати з дронів. Буквально за день до нашої зустрічі, біля Петрівки, в полі, кацапи напали ефпівішками на трактори з сівалками. На автомобілі Карпінського також були помітні сліди від уламків снарядів чи мін.
Я зараз не хочу говорити про героїзм наших простих людей. Він і так очевидний. Більше хвилює те, що до цієї війни почали звикати не лише ми. А й там, далеко за океаном. Чи зможемо без американської підтримки? Як відбиватимемо черговий наступ рашистів, про який тепер все частіше говорять?
До речі, це ті питання, які задав жителям Одноробівки мій колега з Лондона, Річард Пендлбері. Відповідь яку ми обидва почули, мене не здивувала.
— У першу чергу розраховуємо на власні сили й на нашу армію.
А й справді, чи є у нас інший спосіб подолати другу армію світу, яку підтримує схиблений телевізором народ? Немає! Золочівські аграрії засівають землю. І врожай вони збиратимуть. Потім знову оратимуть лани. У Івашках місцеві люди під гудіння дронів посадять картоплю. І викопають її в кінці літа. А потім ми вкотре відбудовуватимемо зруйновані хати. І обов’язково переможемо.
Василь Савич
Фото автора