– Зберемо великий стіл на все село, щоб за ним помістилися усі, для кого ми тепер готуємо домашню їжу. Напечемо, наваримо, надбаємо, аби кожен був задоволений.
– І скільки на те дійство може зібратися народу?
– Мабуть тисячі. От якби тільки усі, кому готуємо, залишилися живими та здоровими, – відповідає на моє питання Ельвіра Тацюн. Саме до її двору я заїхав того дня разом із Горьківською старостою Наталією Пановою. Нас запросили, бо ми хотіли на власні очі побачити, як у звичайному українському селі, неподалік Харкова, також кується Перемога.
Скажете, перебільшую? Ну, як пироги з варениками можуть посприяти відступу окупантів? А я відповім на це коротко: «Ви їх пробували?!». Хлопці з усіх напрямків нашого довжелезного фронту мають з цього приводу свою чітку думку. Навіть аромат отих страв, які готують волонтерки з Горького, допомагає їм не забувати про рідний дім.
– Я не зможу захистити себе і своїх дітей, якщо залишуся вдома, – сказав Сергій на прощання. І пішов добровольцем до війська, – пригадує Ельвіра Тацюн слова свого чоловіка.
– З перших днів повномасштабної війни не менше десяти наших земляків зібралися й поїхали до військкомату, – доповнює подругу іще одна волонтерка дружного колективу Таміла Антипенко. З нею ми познайомилися першою. Почуття гумору та оптимізму у цієї мами чотирьох дітей, один з яких воює з рашистами, просто зашкалює. Вона випромінює радість до життя. А знаєте про що думає, коли знову залишається вдома сама? От би зібрати всю родину разом! Як бувало раніше. І онуків, отих, що наче вихор, пригорнути до серця.
– У кого вони такі непосидючі вдалися? – шуткує Таміла і одразу сміється, бо подруги радять на себе подивитися уважніше.
Того дня у дворі й домі матері та дружини захисника України Ельвіри Тацюн ми побачили Наталію Ходакову, чоловік якої, Женя, також воює. А ще Аліну Мороз, Наталію Малік, Вікторію Сагайдак, доньку Ельвіри – Софійку.
– І це навіть не половина нашого колективу! – сміється знову Таміла Антипенко. – У кожної хтось рідний тепер у ЗСУ. Уявіть, починали ми як донори. Та й зараз із Горького та навколишніх сіл щомісяця здавати кров їде чоловік двадцять, не менше. Лише зареєстрованих донорів маємо тридцять чотири. Інші підтягуються. І їх стає ще більше.
Мені раптом здалося, що ці дівчата та жінки тут не працюють, а відпочивають. Якось легко у них все виходило. Он відерця пластикові. Туди незабаром закладатимуть продукти. Їх спочатку готують. А потім… Уявіть! Процес закінчиться далеко за північ. Бо зараз вже спекотно, а треба, щоб усе до фронту доїхало свіженьким.
Зоя Цюпка підгонить автобус рано вранці. Про цю унікальну жінку ми лише згадуємо. Ще з тих пір, як вона на власному автобусі евакуйовувала людей з-під обстрілів. Зараз – возить продукти до війська.
– А вони там потрібні? – запитую напряму в Аліни Мороз, яка саме мила відерця.
– Ще й як! Десь це лише додається до того, що хлопці отримують. Але бувало, що наші харчі на якийсь період часу були єдиними, які діставалися військових підрозділів, котрі тільки-но потрапили на передову.
Я й справді спробував вареники від Вікторії Сагайдак. Ох і смакота! Допомагала старшій подрузі Софія. Мабуть і сама таке створити вже може. Вчителя має гарного!
До двору, поки ми там були, весь час долітали звуки дороги. Вона поряд – Сумська траса. Рівняючись із домом Ельвіри, машини сигналили. Я вийшов подивитися, чому. На узбіччі з прапором в руках стояв Тимофій, десятирічний син Ельвіри Тацюн. Він розмахував полотнищем і на те реагували майже всі водії.
– Я тата зустрічаю з війни, – сказав мені дуже серйозний хлопчик. А ще він збирає на власний дрон, щоб передати його у військо. Модель обрав. Добре на них розуміється.
У сина солдата вже є десятки шевронів від бійців, які зупиняються на дорозі. І прапор його розписаний автографами воїнів ЗСУ.
Ви напевне здогадалися, що усе, з чого готують волонтерки, вони отримують від своїх земляків або витягують із власних льохів. Щось доводиться купувати. І тут також допомагають небайдужі люди. Так, що долучайтеся! Щоб за столом, який накриють після Перемоги, було побільше наших захисників. І щоб сталося те, як можна скоріше.
Якщо у вас є бажання допомогти волонтерам, які підтримують військових, ось номер картки: 5168 7521 0107 9963 Антипенко Таміла
Василь Мірошник
Фото автора