Потім був лютий 2022 року. Заступник начальника кафедри тактики національної академії нацгвардії України організував курсантів на захист Харкова. Юнаки, яким ледь виповнилося вісімнадцять, стояли пліч-о-пліч з бійцями славетної 93-ї бригади та простими мешканцями нашої області, котрі взяли до рук зброю. Хтось з них тримав її взагалі перший раз в житті. Але це не завадило вести бій, помирати та перемагати.
Мабуть, у ті буремні місяці Валерій Вікторович вперше замислився про необхідність підготовки звичайних мирних громадян України до спротиву агресору. Ми розмовляли з паном полковником у його скромному кабінеті. Говорили про речі дуже важливі. Хоча найбільше мені хотілося просто подивитися на чоловіка, котрий очолює Центр підготовки громадян до національного спротиву. Думалося, що в області створили комунальний заклад для прилаштування десятків бюрократів. Адже гроші – бюджетні.
Але полковник виявився справжнім. І він добре знає, що треба робити, аби окупанти ніколи не відчули нашу землю рідною. Ще у 2022 році Валерій Вікторович пройшов всю лінію оборони, починаючи від станції Одноробівка. Бачив, як живуть люди в селах, безпосередньо наближених до ворога. І висновок зробив такий, як і наші журналісти, котрі везуть газету у ті ж населені пункти.
— Чим ближче до лінії зіткнення, тим люди стають патріотичнішими. І їм треба допомагати виживати.
Мені важко було не погодитися з такою думкою. І перше моє питання звучало так:
— То ви не думаєте, що прості люди мають кидати свої оселі в Івашках, Одноробівці, Олександрівці? Вони всі — герої. Їм треба допомагати. Але жити в тих краях дуже небезпечно. — А ще там треба добре знати, як поводитися з мінами, відрізняти звуки безпілотників, вміти надати першу допомогу.
Оце моє продовження відповіді на власне питання базувалося на досвіді, набутому під час зустрічей з простими селянами поблизу фронту. І саме зараз варто було перейти до головного.
— То чому спротив найгірше представлений саме на Золочівщині, де він потрібен найбільше?
— Там небезпечно проводити заняття. Але є повний контакт з місцевою владою і вона забезпечує підвіз громадян до Богодухова, де й відбуваються практичні та теоретичні навчання, – відповів очільник Центру. І ми поговорили про особливості нової програми. Скажу відверто, мене дуже дратували рекламні матеріали, в яких спротив показували, як спосіб створення осередків партизанської боротьби.
— Ви і справді думаєте, що чоловік з двостволкою або домогосподарка зможуть активно й дієво боротися з ворогом?
— Ні! Це мають робити кадрові військові. А прості люди повинні вижити й підтримати їх, — відповів полковник. Варто зазначити, що обласний спротив В.В. Колянда очолив зовсім недавно.
— Домедична допомога, мінно-вибухова грамотність, навіть уміння приготувати їжу, коли відсутнє світло та газ, ці речі важливі для мирних громадян, котрі потрапили в скрутне становище, спричинене бойовими діями. Але й володіти зброєю, здебільшого трофейною, їм також не завадить.
— Люди цікавляться, чи є навчання в спротиві приводом для мобілізації в ЗСУ?
— Ні в якому разі! Хоча дехто з наших слухачів іде служити добровільно. І набуті знання їм допомагають.
Таку відповідь я почув. І це було ще одне питання, яке нам задавали читачі.
До слова згадати, знання, які надає спротив, в деяких регіонах, особливо наближених до столиці, викладають на платних курсах. Люди платять, бо розуміють їх важливість. Та й Богодухівщина ж має приклади, коли прості жителі громад демонструють серйозну зацікавленість в навчанні. Взяти хоча б Крснокутщину, де й тепер у групі спротиву налічується двадцять п’ять осіб.
— В Золочеві також буде все добре. Ми навмисне перенесли для її громадян день навчання. Програму удосконалили й скоротили в часі. Більше уваги надали тактичній медицині. Враховуємо й необхідність надати інформацію про поведінку під час дронових атак. Адже війна змінюється. І вона не закінчується, – додав на завершення бесіди очільник спротиву. І ми запланували нові зустрічі. Напевно треба їхати в Краснокутськ, де спротив має найбільшу популярність. Тому кажемо: «До нових зустрічей»! Ставте питання. На частину їх ми вже відповіли.
Василь Мірошник
Фото автора
