Ми говорили з Оленою телефоном на минулому тижні. 16 лютого 2023 року її сину виповнилося 24 роки. А 15 його прізвище з’явилося у списках тих, кого президент України відзначив державними нагородами. Нашого земляка медаллю «За врятоване життя». Ну і хто ж, як не мама, зможе краще розповісти про нашого захисника? Хіба його побратими. Але це буде трохи пізніше.
Женя завжди був зайнятий. Поза уроками він навчався у музичній школі й відвідував Золочівський будинок дитячої та юнацької творчості. Батько, військовий, не дуже підтримував цей напрямок позашкільної освіти, але й не забороняв. А мама лише раділа його творчим успіхам. Спокійний, завжди розсудливий і не конфліктний він мав хист до біології. Після дев’ятого класу Золочівської гімназії № 1 вирішили, що Женя піде вчитися до медичного коледжу в Харків. Були сумніви. Бо хлопець здавався зовсім юним для такого важливого кроку. Навіть вчителька біології відмовляла. Але Женя вирішив, що зможе.
Чотири роки пролетіли швидко. Прийшла його черга йти до армії. Він обрав Національну гвардію. Потім був контракт, який мав закінчитися в листопаді минулого року. Але війна почалася раніше. Тепер хлопець рятує своїх побратимів. За освітою він фельдшер. На полі бою – парамедик. Побував у найгарячіших точках східного фронту. А нині знаходиться під Бахмутом. Відбув туди у листопаді. Рідним говорив, що не на довго. Та хіба ж за тими кацапами можна щось планувати? «Скільки треба, стільки й буду там», — говорить мамі. Вона дуже хотіла, щоб діти були з нею у Словаччині. Доньці вдалося переїхати. Син, якби навіть мав можливість, не погодився б. Кажуть, що в Україні не було патріотичного виховання, що всі чоловіки повтікали за кордон. На ділі виходить не завжди так. Є ті, хто стоятимуть до кінця.
— Перші місяці були найважчі. На зв’язок син рідко виходив. Він мало що розповідав. У Золочеві за весь цей час може пару разів був. І то проїздом. Не відпочив, але хоч з рідними побачився. А ще пам’ятаю, як прислав фото з Тарасом Тополею. Це лідер групи «Антитіла». Він також парамедик і тиждень був у Харкові. Тоді хлопці разом допомагали нашим бійцям. 
А знаєте, які важливі слова сказала наостанок мама Євгена? «Я горджуся своїм сином! Мені за нього не соромно!». Хоч і плакала практично всю нашу розмову… І нам також можна пишатися цим молодим чоловіком. Хороший виріс. Справжній. Правильний.
Прийде час і зустрінеться наш Євгеній з отим співаком Тарасом на концерті в Харкові. Згадають пекельні дні боротьби за наше місто й усю Україну. Заспівають пісню на найбільшій у Європі площі під назвою Свобода! А ми підтримаємо! Обов’язково так і буде!
Леся Бабкіна
Фото надане
Оленою Олійник