Саме цей край Золочівщини першим зустрів війну. Навіть у райцентрі тоді не розуміли, наскільки тут було страшно. Але потім Феськи перетворилися в більш-менш спокійну зону, куди люди евакуювалися. Спочатку тут проживало 2662 осіб. В період активних бойових дій населення поменшало. На листопад 2022 року ми мали майже 2500 осіб.
Насправді зараз не просто знайти кандидатуру на очільника громади. Це і небезпечно, і важко, й народ не завжди подякує.
— А ви погодилися, — кажемо Марині Олександрівні. Й чуємо у відповідь:
— Просто треба було комусь брати на себе відповідальність. У нас завжди були активні люди. Мені з ними легко!
— А як поживає чоловік про якого ми робили відео сюжет і писали перед війною – Євген Коробка? Він у Чепелах відкрив своїми силами спортивний зал для всіх охочих. Його філософія дуже нам імпонувала. Наш земляк просто втілив мрію у життя. І від того задоволення отримує не лише сам, а і його земляки.
— Євген і зараз працює. До нього ходять люди. Коли харківська волонтерка Наталія Фірсова побачила наш спортклуб, одразу запропонувала взяти участь у гранті. Ми не відмовилися. Зробили необхідні розрахунки, написали план розвитку і чекаємо на результат.
— Не знаю як зараз, чи зможете виграти, бо Золочівщина й досі залишається прифронтовою. А от після війни феськівська територія буде дуже цікавою для закордонних інвесторів. Вона відрізняється від інших і тим, що більшість мешканців було працевлаштовано в Харкові. Напівмістяни, по великому рахунку! І цей край — практично спальний район міста.
— Маємо і своїх підприємців, які досі працюють на рідній землі. Вони були тут з початку війни й лишаються донині. Платять податки, допомагають та підтримують соціальне життя округу. Сергій Миколайович Коваленко, наприклад, депутат селищної ради. Разом з дружиною підвозять гуманітарну допомогу. На них можна розраховувати. Сергій Леонідович Бєсєдін своїм виробництвом взагалі складає серйозну конкуренцію товарам з Китаю. Та багато інших таких бізнесменів у нас є.
— Коли в старостинський округ заходить гуманітарка, хто нею далі займається?
— Якщо потрібно привезти до нашого округу допомогу, то до цього процесу підключається Микола Луценко зі своїм транспортом. Бо в нас досить велика кількість населення і завжди потрібно багато. Є гуманітарний центр. Працює система оповіщення. Ведеться контроль — хто отримав, коли. Два рази одне і те саме в одні руки не потрапить. А ще, місцеві активісти самі знаходять фонди й тих, хто може надати допомогу нашим землякам. Люди, коли чують прохання про те, що треба розвантажити машину, одразу збираються.
— І що, не бува такого, щоб хтось сидів і казав – принесіть мені додому?
— Ні. Я ж кажу, в нас вони мегаактивні й не чекають запрошення двічі. А тим, хто не може прийти, сусіди чи знайомі гуманітарку доставляють особисто. З рук в руки.
— А є невдоволені? Ну не буває ж без них!
— Так, трапляється. У нас проблема – великий округ. Все й одразу кожному надати складно. Бувають і великі гуманітарні допомоги. Намагаємося охопити всіх повністю.
— Вороги стверджують, що ми зневірені, нещасні й боїмося. Ви такі?
— О, ні! Ми лише стаємо злішими до ворога й добрішими до своїх!
— У вас колись тут була й лікарня.
— Вона є. Амбулаторія. Два медики на місці. Працюють. Навіть стоматолог.
— Чого не вистачає в громаді? Що б хотілося?
— Миру! Щоб малюки ходили в садочок. Він у нас такий чудовий. І у школу. Зараз там якраз лагодять дах.
— Я якось робив матеріал про ваших місцевих, тих, хто був в «Іловайському котлі» й вижив. Вони повернулися додому. Сюди. Скажіть, чи можна сподіватися на те, що тут буде багато молоді?
— Звісно! Всі приїдуть! У нас багато патріотів, які люблять свій край і Феськи завжди будуть великими.
Інтерв’ю провів Василь Мірошник
Записала Леся Бабкіна
Фото Василя Мірошника