– Як я можу сидіти, склавши руки й чекати, коли все закінчиться? Вирішила, що маю чимось допомагати нашій армії. Взимку, коли все почалося, бачила військових, які геть не були готові до війни. Почала робити те, що вмію – шити. Тільки тепер не іграшки та одяг, а балаклави, шапки та підстилки. Спочатку використала свій запас тканини, який залишився з мирних часів. Потім матерією поділилася жінка з Золочева. Вистачило не надовго. Думала, що робити далі, бо грошей на тканину не було. Ми з чоловіком лишилися без роботи. А друзів у фейсбуці в мене багато. Якщо кожен скинеться хоча б по сто гривень, можна назбирати пристойну суму на фліс для балаклав. Написала пост. Поділилася ним у групах. І, знаєте, люди відгукнулися. Потихеньку справа продовжується. Назбируються гроші – переводжу в тканину.
– У вас багато помічників?
– Подруга кроїть, я продовжую. Зима ж попереду. Треба встигнути хлопців «утеплити». Грошей за роботу не прошу. Мені головне, щоб матерія була. Один метр флісу коштує 190 гривень. З нього виходить п’ять балаклав. Рулоном було б дешевше, але це великі кошти.
Марина живе у Золочівській громаді. Село просила не називати. Вона не переселенка. Колись приїхала на роботу до Харкова, а в нашому райцентрі знімала будинок. Тут зустріла свого чоловіка.
– Ви нікуди не виїжджали під час війни?
– Ні. В нашому селі були переселенці, навіть прильоти на окраїнах траплялися, ми чули вибухи й те, як гули ракети. Але я не хочу нікуди йти! Це наш дім, наша земля і вірю, що русні тут не буде!
До війни Марина займалася хендмейдом. Шила іграшки. Після 24-го лютого їх усі довелося продати, щоб назбирати на тканину.
– Я бачила, що ви ще чимось займаєтеся, крім шиття.
– В’язала шкарпетки. Нитки люди приносили. Моя дорога свекруха Анеля Красовська робить вітамінні суміші хлопцям. Медом односельці, велике їм спасибі, помогли. Лимони й імбир знайомі безплатно дають, щось докупляємо самі. З миру по нитці, як кажуть. Посуд теж потрібен. Невеликий. Бажано пластиковий. Я частину в інтернеті замовила. Але й склянки підходять. Ще зібрані банки з-під консервів відсилаю дівчині в Одесу, а вона мені назад – окопні свічки для наших захисників.
Зараз Марина та її помічниці готують посилку хлопцям на передову. Будуть пекти смаколики, фасувати варення й вітамінні суміші.
– То ви волонтер?
– Ні. Таких документів я не маю. Просто допомагаю чим можу. Й робитиму це до останнього подиху, до нашої Перемоги! Якщо хтось захоче приєднатися – буду вдячна! Справ усім вистачить!
А ще Марині дуже потрібен чотиринитковий оверлок. Бо зараз балаклави, шапки та підстилки вона шиє на звичайній ножній машинці. Такими ще наші бабусі користувалися. Техніка, звісно, вічна і навантаження витримує, але зручніше й швидше було б працювати на новішому й професійнішому обладнанні. Речі від того лише виграють. Можливо в когось без діла стоїть? Поділіться! А ми дякуємо цій жінці. Справжньому народному волонтеру. Хотілося б, щоб таких ставало більше.
Леся Бабкіна
Фото надані Мариною Косач
