Але цього разу ми побачили лише те, як Протоієрей Леонід роздавав пакети… Людей у Сковородинівці для тої справи зібралося немало. Потім черга розтанула й народ швиденько розбігся вулицями.
Нас це здивувало. Священнослужитель щось порався біля скромної «Dacia». І не одразу нам відповів:
– Не шукаємо своєї слави, а лише славимо Господа.
Відповідь звучала дуже щиро й стала зрозумілою непотрібність наступного питання. Та ми його все ж задали. Хто надав гуманітарку?
– Їх ім’я Господь знає. Й того досить, – посміхнувся у відповідь наш несподіваний знайомий.
Було приємно чути, що він представляє Православну Церкву України. Таких парафій на Харківщині нині небагато.
– А як ви ставитеся до приходів московського патріархату? Вони ніби також наші тепер?
І знову отець Леонід вразив словом:
– Якщо хтось однією рукою робить добро, а іншою зло, то він служить дияволу. Не можна бути негарячим і нехолодним одночасно.
– Але ж є приклади, коли московські батюшки також благодійники. І наче щирі, – намагаємося сперечатися.
– Усе залежить від людини. Врешті, вона сама все вирішує. Думаю, ті, хто проти війни, обов’язково перейдуть до нашої церкви. Вона має стати єдиною, українською. Як єдиною й незалежною є сама рідна держава.
Останні слова отця Леоніда звучали без всілякого осуду чи зла. Релігія, яку сповідують українці, також говорить про необхідність миру на Землі. Той, який у нас забрали сусіди й колишні брати. Того, який ми собі обов’язково повернемо, здобувши справедливу Перемогу.
В. Мельник
Фото автора