Але то інші історії. Ми їх також пишемо. А тут, в центрі Коломацької громади, сталося те, що по суті й повинно було статися. З’явився добровільний організатор, який заснував спортивний клуб. Він тепер базується в колись покинутому приміщенні, де звичайні люди розставили спортивні тренажери, зроблені власними руками, або куплені за свій кошт.
Ні! Щось дарувала й селищна рада. Це вона тут уміє підтримати корисну ініціативу мас. І так, щоб не заважати їй розвиватися. Бо коли щось влада хоче угробити, то найкращий спосіб те діло організовувати та очолити. Тож в Коломаку простим хлопцям та дівчатам ніхто з владних кабінетів не заважав узятися за справу.
Почалося з баскетболу. Точніше сказати, саме з захоплення ним Дмитра Буяла. Він називає себе «спортсменом в душі». І такими словами досить влучно визначає власну роль у розвитку спортивного життя громади.
У них не було тренера. Лише капітан, який спортом займався ще коли здобував освіту. І ось, після довгих поневірянь на різного рівня змаганнях, волейбольна команда із Коломацької громади посіла перше місце у відкритій першості Валківщини. Потім вона підтвердила це своє досягнення вже коли колектив очолив учень Дмитра Володимировича.
Значить діло прижилося. А в тренажерній залі молодь просто стає сильнішою. Сюди приходять за бажанням. І Дмитро Буяло виношує думку, як би його на території селища започаткувати якісь силові змагання районного чи навіть обласного рівня. Як те робили колись козаки, коли тут була їхня столиця.
Чи не була? Це я вже до істориків звертаюся, бо з іншим все й так зрозуміло: козацький дух живе в Коломаку. Народ тут небоязкий та ініціативний. Й дуже міцні м’язи має. Це я знову пригадав Дмитра Володимировича та його нове захоплення спортом.
Паростки справжніх народних спортклубів ми знаходимо і в інших громадах району. То чому б з того кореня не виплекати справжню силу? Об’єднуймося, друзі. І давайте позмагаємося.
Василь Мельник
Фото автора