Вчинок цей одразу важко пояснити. Але молодий чоловік подумав, що саме так буде чесно.
— Не за гроші ж я батьківщину буду захищати. Якщо сюди увірвуться росіяни, то вони особливо з нами панькатися не стануть. Так що відсидітися не вийде…
Якось не в’яжуться ці слова з багатьма сьогоднішніми фактами про мобілізацію. Ми живемо в демократичній країні й кожен знає свої права. Тецекашники тепер у нас – людолови. А вороги щоденно захоплюють нові території. І очевидно, що тільки ЗСУ може їх зупинити. Більше ніхто. Ні Байден, ні Трамп, ні ще якісь добродії. Окупант розуміє лише силу.
— А вона у нас є? – запитую у Юрія.
— Так. – коротко відповідає воїн. І пригадує про бої під Бахмутом, Часовим Яром, Кліщіївкою… після важкого поранення Юрій Юрійович мав повне право й можливість не повертатися до армії. Він міг би ходити вулицями рідного Богодухова, вихваляючись бойовими нагородами, серед яких медаль «Захиснику Вітчизни», «Холодноярський хрест» другого ступеня й «Залізний хрест» від міністра оборони.
— Я зрозумів, що в піхоті вже не потягну. Здоров’я не вистачить. Тому попросився до мінометників, у рідну 93-тю бригаду. Мене забрали, навчили новому ділу і я зараз в строю.
Юрій Юрійович про війну говорить, як про свою роботу. Каже, від того, хто віддає команди, залежить дуже багато. Тому й поважає своїх командирів. У них є бойовий досвід і вони вміють берегти підлеглих. Хоча війна все одно справа дуже небезпечна.
— Коли йдеш на передову, обов’язково нервуєш. Без цього ніяк! Але вже там заспокоюєшся й просто виконуєш свою справу. По-накатаному.
Уявляєте, скільки треба прожити фронтових годин та днів, аби вони змогли стали такими – «накатаними»?!
У війську Юрій Юрійович з дев’ятого травня 2022 року. Народився він четвертого червня 1986 року. Ще в дитинстві з родиною переїхав на батьківське подвір’я до Шарівки. Це там, де санаторій. Закінчив школу. Працював на МК «М’ясному» у Богодухові.
— А ким тепер будеш, коли закінчиться війна?
— Тим ким і був. Піду на завод.
— І що, не захочеться в начальство, в депутати?
— Ні. Кожен має займатися своєю справою. Тоді нарешті настане порядок.
Після нашого короткого діалогу я зрозумів велику істину. От якби й справді усі займалися тим, на що найбільше здатні. Не перлися керувати, коли не мають на те розуму й досвіду. Як би було добре!
І ще одна правда. Такі, як Юрій Юрійович Сухопар, і є тією силою, котра до сьогодні не дала знищити нашу незалежну державу. Саме вони, а не начальники, котрі дуже часто не варті й грамини розуму та совісті цього простого чоловіка.
У Юри є дружина й дві доньки. Він дуже їх любить і хоче, щоб рідні жили у вільній Україні. Для того зробить все. По совісті. І нічого не вимагатиме на заміну. Лише б більше не було війни, а ми стали такими сильними, щоб жоден ворог вже не наважився напасти на Україну.
Василь Мельник
Фото автора