– За бюджетні кошти нам вдалося полагодити дорогу по провулку Молодіжному. Ями там були занадто великі. Завезли щебінь до Губарівки, Полкової Микитівки, Куп’євахи, щоб підрівняти вулиці. Зробили цю роботу технікою міського комунального підприємства. Закупили матеріал на наступний рік. Бо весною ями на дорогах знову побільшають. Плануємо найперше звернути увагу на вулицю Шкільну. Це в Губарівці. В інших селах також намагатимемося хоч якось підрівнювати шляхи сполучень, – розповіла староста. Й згадала про парк, який вдалося висадити і зберегти. Це поблизу школи й дитсадка. Там за бюджетні кошти встановили дитячий майданчик. А ще придбали вуличні тренажери для Полкової Микитівки й Губарівки.
– А як же із грошима для ЗСУ? Може все треба направляти для війська? Інше почекає?
На це наше питання Марія Володимирівна відповіла не одразу. Важко сперечатися з тим, що нашій державі тепер дуже важливі заводи по виготовленню дронів, снарядів, бронетехніки…
– Я згодна все віддавати армії, – пояснила свою думку староста. – Але ж є витрати, без яких не обійтися. Ось, наприклад, у Полковій Микитівці сталися проблеми з водопостачанням. Як без нього селу, де до води сотні метрів? Або ті самі дороги. Вони потрібні й військовим, і волонтерам, і нашим простим жителям. Щоб хоч «швидка» могла доїхати. Та й дитячі майданчики чи витрати на школу це не така вже й непотрібна річ!
Після цих слів М.В. Тризни пригадався сюжет з військовим. Ми робили його нещодавно. Чоловік з великим бойовим досвідом був дуже проти розкішних свят. Але так само був переконаний, що витрати на тил повинні бути. Бо життя не зупинити. Просто все слід робити розумно.
– А самі люди що думають? – цікавимося у старости. І вона наводить приклад:
– Народ скинувся й ми полагодили асфальтівку по вулиці Гутянській у Губарівці. Це мав робити автодор. Тільки от дочекатися від нього хоч якихось дій вже не могли. Біля комбікормового заводу чи ФАПу ями порозросталися. Так що проблеми, хоч і тимчасово, але вирішили силами місцевих жителів і технікою міської ради. Щоправда, цей подвиг у Полковій Микитівці повторювати не збираються. Тамтешні люди кажуть, що центральною дорогою користуються усі, навіть краснокутчани, а кошти витрачатимуть полковомикитівці. І це їм видається дуже несправедливим.
Воно то напевно так і є. Але «Дороги Харківщини» до наших країв не поспішають. Це державне підприємство в минулому році проявилося мабуть, тільки біля Шарівки. Нинішнього ж, витрати з місцевих бюджетів будуть обмежені. І сьогодні ми повинні нарешті зрозуміти: війну без мобілізації усіх фінансових ресурсів нам не виграти.
– А як ви думаєте, люди тепер будуть скаржитися? – цікавлюся у старости Марії Володимирівни.
– Ще й як! Особливо коли сніг на дорогах не почистимо вчасно. Та й не тільки. Так виходить, що саме зараз всі раптом почали бачити, скільки маємо невирішених питань. А вони ж накопичувалися роками. Як оте сміття під лісом, яке нам вдалося вивезти. Але купи знову ростуть…
Василь Савич
Фото для ілюстріції з мережі