От ви знали, що для проведення виставок кролівникам у Німеччині віддають найпрестижніші спеціальні зали? І цим видом діяльності займаються люди різного соціального рівня. Від простого селянина до мультимільйонерів. Я б, може, тому й не повірив, якби напередодні року кролика за китайським календарем, не вирішив знову побувати у Феськах. Колись вже писав про вчителя фізкультури А.М. Чуяса та його захоплення. Але те, що побачив і почув тепер, вразило неабияк.
Отже, кролі дуже терплячі й спокійні, якщо їх не розізлити. Бо тоді вони здатні битися. Й мають на такий випадок силу та відвагу.
А ще ці тваринки для багатьох є уособленням миру. Бо здатні створювати великі родини й виходжувати власне потомство.
— А коли війна?
Цікавлюся у господаря кролеферми і чую несподіване:
— У 2022-му приплоду майже не було. Кролиці абортували. Деякі після чергового обстрілу навіть померли. Так що й показати нічого було, – бідкається Анатолій Миколайович, і ми починаємо говорити про сьогодення. Й знову торкаємося кролячої теми.
Виявляється у мого сьогоднішнього співрозмовника є молодший брат. Михайло приїжджав додому на реабілітацію після важкого поранення. Він воював під Бахмутом. Тут додати нічого. Мама Тамара Максимівна, про місце служби молодшого Чуяса не знала. Їй не розповідали. І про те, що Михайло перестав виходити на зв’язок теж. Брат шукав його не один тиждень, але безрезультатно. Сотні бійців вивозять з передової. Не завжди з документами. І дуже часто без ознак життя – там справжнє пекло!
— Раптом у фейсбуці мені пише волонтерка з Волині. Розповідає, що якось принесла смаженого кролика, аби пригостити поранених у шпиталі. Один з них похвалився, що його брат на Золочівщині має показову кролеферму вдома. Так ми й відшукали Мішу.
Анатолій Миколайович про ті події розповідав спокійним голосом. Погладжував чергового кролика, якого мені показував. Здається то був німецький Строкач. А може й новозеландський білий. Обидві породи варті картин найвідоміших майстрів пензля. Мені ж вкотре прийшло до голови, що зараз під час війни, нічого випадкового не буває. Усе рухається якимось своїм законним шляхом і благословляє його сам Бог. Ну не могло ж стати випадковістю, що захоплення Анатолія допоможе йому знайти брата. А ще, закордонні друзі Чуяса прихистили у Словаччині його дружину Олену. До речі, також класну спортсменку ще в недалекому минулому.
Уже пізніше за філіжанкою кави ми разом згадували мирне життя Золочівщини. Тренерів, таких як Віктор Михайлович Ломакін, хай Бог додасть йому здоров’я, та й інших, котрі славили наш район учнями й послідовниками, виховували їх справжніми патріотами.
І ось прийшла війна. Весь світ був переконаний, що російська нечисть переможе Україну за кілька днів. А ми вистояли і тепер самі перейшли в наступ. Мирні, терплячі, працьовиті… Навіть трішки наївні, бо до останнього не вірили, що сусід, котрий звав себе братом, насправді є найпідступнішим, найбрехливішим ворогом.