Прифронтовий староста

– На якому виді транспорту найбезпечніше їздити селами вашого старостинського округу? Я поставив це питання Абдулкадиру Міхрабову й одразу відчув, як дико воно б звучало іще п’ять років тому. Сільським головою цього чоловіка обрали давно. Хоч він був родом далеко не з цих місць. Люди почали його поважати, коли дагестанець власним коштом ремонтував братські могили. І не лише в Лютівці, котра стала для нього рідною майже одразу після закінчення інституту в Харкові.

0
1988

Давно полюбляю поговорити з Міхрабовим про життя, честь, совість. Він завжди сповідував справедливість і міг пояснити будь-який вчинок. Але не тепер, коли ми торкнулися теми обстрілів. Староста не знаходив слів, а потім вимовив:

– У Лютівці, Олександрівці, Тимофіївці люди тепер бояться й пішки ходити вулицями. Ось недавно російський дрон атакував звичайні «Жигулі». Поранені мирні люди. А пам’ятаєте, як в Клиновій Новоселівці (Олександрівці) біля п’ятиповерхівки безпілотник вдарив по жінках? Вони просто стояли на вулиці.


До сказаного Абдулкадиром Магомедовичем варто додати сумної статистики. На сьогодні в очолюваному ним Олександрівському старостаті вбито п’ятеро мирних жителів. Кількість поранених давно перевалила за два десятки. Тут ніхто точно не підраховує, бо з дрібними ураженнями до лікарні не часто звертаються.
Якщо ж взяти усю Золочівську громаду, то на тепер тут вбито сто дванадцять цивільних. Про поранених говорити не будемо з тих же самих причин, про які згадували вище.


– Є така думка, що від випромінювання засобів радіоелектронної боротьби у людей починають боліти голови. Ви помічаєте такі симптоми серед своїх земляків?
– Так. Хоча ми більше схильні думати, що хворіємо від стресів. Не раз на день наші селяни здригаються від вибухів. Різних. До нас тепер летять дрони на оптоволокні. Хоча їх не більше, ніж звичайних. Весь час у небі висять безпілотники-спостерігачі. І це також дуже давить на нерви.


Далі Абдул Магомедович заговорив про проблеми. Гуманітарку доводиться возити малими машинами. Вантажівки тут живуть недовго. Хоча частіше виручають велосипеди. В селах практично відсутній зв’язок. Ворог ретельно вибиває антени стільникових провайдерів. Перебої зі світлом також регулярні.


– І все ж люди не кидають своїх домівок, хоча окупанти дуже хочуть зробити з наших сіл сіру зону. Навіть у Тимофіївці лишається сімнадцять осіб.


Коли Абдул казав ці слова в слухавці пролунало відлуння вибухів. Староста продовжує жити там, де і його земляки. Він переконаний: триматися вони будуть до останньої можливості. І зима покаже скільки сил залишилося у тих, кому не пощастило мати домівки поблизу кордону з росіянами.


Василь Савич
Фото надані старостою

Цей матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах Проєкту The Ukrainian Media Fund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні.