Зв’язок із старшим солдатом, навідником міномета мінометного взводу мінометної батареї 1994 року народження, було втрачено ще у травні 2022-го.
Герой народився у селі Світличне, Золочівської громади. Закінчив Удянську школу, працював в селищі Золочів на підприємстві. Пройшов АТО, а після повномасштабного вторгнення воював у гарячих точках фронту.
Він разом із побратимами став на шляху ворожої колони, яка рвалася через Яковівку на Малу Рогань і потім Харків весною 2022 року.
Після загибелі Олександра поховали в Харкові на Алеї Слави. Ймовірніше за все тіла захисника та його товаришів неможливо було впізнати, так як будинок, у якому хлопці знайшли прихисток, розстріляв російський танк, а потім московити добили поранених.
Після проведення ексгумації не залишилося сумнівів, що той, кого дуже довго шукали і чекали, знайшовся.
Рідні, односельці, побратими згадують його безстрашним і надійним другом, завжди готовим прийти на допомогу.
Батько Олександра нині воює з російськими окупантами. Він був на перепохованні сина в Золочеві. Чоловіка відпустили всього на три дні, бо ворог не припиняє тиснути, а в українському війську людей не вистачає.
Над труною загиблого героя схилили голови матір, сестра, родичі, побратими і… батько Іван. Тяжко дивитися на це. Боляче за тих, хто втрачає найдорожче на клятій війні.
Нині воїн Олександр спочиває на Алеї Слави у Золочеві. Він повернувся додому. Назавжди. Вічна пам’ять йому та вічна Слава!
Інформація та фото захисника з вільних джерел та Леоніда Логвіненка.