Більше так пізно врожай сковородинівці вже не збирали. Вони швидко призвичаїлися працювати в умовах війни. Про це мені розповіли на полі господарства ті, хто там тепер працює. Серед давніх знайомих облич я побачив і нові.
– Так то не ваша кукурудза? – запитую у Карена Павловича Аєряна. Чоловік посміхається у відповідь і показує на агрегат, який після посіву вносить гербіциди. Мовляв, ми іншими роботами займаємося і від графіка давно не відстаємо.
За кермом машини був Микола Леонідович Зінченко. Восени він орав це поле.
– І скоро буду збирати врожай, – каже механізатор.
Хлопці саме зібралися обідати. Запрошували й мене, а коли відмовився, запропонували морозива.
– Тут, у полі?! Що це за пайок у вас такий? – дивуюся. І саме тоді бачу оте нове обличчя. Вісімнадцятирічний Денис Петрович Сердюк сьогодні доповнює команду аграріїв. Сам він родом із Гуринівки і ні в якому СПТУ не вчився. Можливо й тому, що в Одноробівці придуркуваті сусіди вже й стіни того навчального закладу рушать. Так що пізнавати премудрості землеробської справи юнакові пощастило просто отут, на полі.
– Й на фермі, – уточнює хлопець. Бо почав свій трудовий шлях саме там. Як і його старший колега, Микола Леонідович, спочатку сів за кермо МТЗ-80. Ще й така техніка водиться в агрофірмі. Тут уміють дбайливо до неї ставитися. Хоча пріоритет давно віддають новому.
ПрАТ «АФ ім. Г.С. Сковороди» перша на Золочівщині свого часу закупила висококласні імпортні комбайни, бо дбала про перспективи й уміє заробляти кошти. А ще тут не економлять на заробітних платах.
– Не ображають, – коротко відповів на моє питання про матеріальне забезпечення механізатор Зінченко. А його молодий колега підтверджує, що і початківців не обділяють. По роботі й шана. Микола Іванович Куценко, який свого часу підняв господарство й зробив його сучасним, звик жити за простим правилом: спочатку треба забезпечити підлеглих усім необхідним, а потім і вимагати.
От якби так само діяла й держава! Зараз, як і раніше, фірма продовжує виплачувати найвищу орендну плату за гектар землі. Офіційно! Тобто, й податки також звідси надходять у повному обсязі. А поряд хтось дозволяє собі розрахунки тіньові й конкурує з чесним аграрієм.
Добре, якби люди розуміли, що чесна орендна плата – то і вагома підтримка нашої армії.
Згадав ще раз про війну і запитав у моїх співрозмовників:
– То зараз ви наступаєте на своєму фронті?
– А він у нас з військовими один, – мудро підсумував Микола Леонідович.
Що до цього додати? Хіба останні новини про музей Г.С. Сковороди, який вкотре бомбили московити. Чи про безліч безпілотників, від яких доводиться звільняти лани перед тим, як їх засіяти зерном. Але про це і так усі чули й знають. Додам найголовніше. Запитав у наймолодшого механізатора, чи не боїться він виходити на роботу? Денис Петрович відреагував одразу та рішуче:
– Ні!
І я йому повірив.
Від редакції: Цей матеріал публікуємо із значним запізненням, задля безпеки аграріїв.
Василь Мірошник
Фото автора