Така інформація гріла душу людям, котрі майже щодня страждали від обстрілів. Був період, коли наше селище накривала десятками снарядів самохідна установка кацапів. Їй особливо ніхто не заважав. Звук пострілу долинав майже одночасно з вибухом. Тоді найбільших руйнувань зазнав приватний сектор.
Хотілося дізнатися більше про добродіїв, які взяли на себе турботи з облаштування наших земляків. Але до Кленового, на Богодухівщині, тоді ми так і не потрапили. А приїхали сюди лише кілька тижнів тому, аби розповісти про роботу новопризначеної старости у новоствореному окрузі. Раніше за цю територію відповідав Володимир Косточка. Старостат базувався у Сінному. Ми робили звідти ефір, який минулого року вилився у цілу серію матеріалів про життя Богодухівської громади. Побували тоді скрізь. Але Кленове лише проїжджали повз.
Пізніше великий округ розділився на три. Один із центрів перемістився у це село. І саме тут ми зустріли золочівців, котрі вже третій рік рятуються від обстрілів. Вони просили не розкривати прізвищ, але дуже дякували місцевій владі, простим людям. Й показали нам лікарню. Колишню.
Тут справді з початку вторгнення жили біженці. Цілими родинами і не лише золочівці.
— У нас вдома також було чоловік двадцять. В лікарні – майже пів сотні. Наші селяни їм допомагали, як могли, — такими словами почала знайомство Наталя Гречко. Приміщення лікарні зараз орендує приватний підприємець Олександр Гречко.
— Так, мій рідний чоловік, — приємно посміхалася староста. І їй було чим гордитися. Олександр не лише справно виплачує оренду. Зараз за власні кошти він ремонтує стару будівлю, поступово перетворюючи її на комфортний прихисток, де одночасно зможе мешкати до сотні переселенців. З них двадцять – з обмеженими можливостями. Кімнати для цієї категорії потерпілих від війни розміщено на першому поверсі й спеціально сплановано та обладнано.
Участь у грандівському проєкті дозволила залучити кошти для придбання спеціальних ліжок. Це дуже дорого! На усе інше Олександр Гречко витрачає із зароблених коштів. І тут гроші ще більші. До війни він мав серйозний будівельний бізнес. А тепер створив мережу сільських магазинів.
— Їх аж три, — знову випередила чоловіка з відповіддю Наталя. А сталося це так: на початку вторгнення місцевий бізнесмен прийшов до старости та віддав ключі від приміщення сільмагу. Тоді було усім страшно. Олександр відкрив там першу торговельну точку. Офіційно працевлаштував п’ятьох осіб, троє з яких – тимчасово переміщені.
— Такий же кадровий підхід буде і в майбутньому прихистку для біженців. Там працюватимуть місцеві. І також офіційно, — пояснив бізнесмен, коли ми вже йшли у двір колишньої лікарні. На тротуарі я побачив піддони з пелетами для опалення.
— Спонсори передали для прихистку?
— Ні, це «Юнісеф» виділив для Маші і Саші, – знову посміхнулася Наталя.
Виявляється, у подружжя нещодавно народився син. А донька приїхала до Кленового разом із батьками. І оце паливо призначене для родин із дітьми.
— Але ми вирішили, що тут воно буде потрібніше, – знову уточнив Олександр. Колись цей скромний чоловік працював у поліції і викладав в університеті внутрішніх справ. Брав участь у міжнародних змаганнях з легкої атлетики серед правоохоронців. Навіть здобув перше місце.
—То ви чемпіон світу? – дивуюся.
— Виходить, що так, — чую у відповідь. І ми йдемо селом. На волейбольному полі грають підлітки. Трохи далі – дитячий майданчик. Його робили усі разом, але за гроші Гречко.
— Просто у нас влада вміє співпрацювати з бізнесом, — каже староста і тепер вже посміхається не мені, а чоловікові.
Знаєте, було б не зайвим нагадати, як у перші дні вторгнення подружжя Гречко евакуювало людей із північної Салтівки. Там панувала небезпека. І не кожен хотів туди їхати.
Я все допитувався у подружжя, що примушує старосту так от жити. А вони вели мене вулицею до стели, яку недавно обладнали. Чому? Зрозумів лише, коли дійшов туди.
«Я люблю Кленове!». Такий напис прочитав на бетонній плиті.
— І всю Україну, — додала Наталія, щоб я вже більше нічого не запитував.
Василь Савич
Фото автора 
Цей матеріал підготовлено у співпраці з Українською Асоціацією Медіа Бізнесу та за підтримки ЮНЕСКО, за фінансування народу Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і виклад фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та жодним чином не зобов’язують Організацію.
