– Ось по таких «військових» цілях весь час луплять росіяни, – каже Олександрівський староста Абдул Міхрабов. Ми спілкувалися з ним наступного ранку після обстрілу. Я запропонував поїхати й зробити ефір з місця подій. Але Абдулкадир відмовився, хоча раніше ніколи цього не робив.
– Там тепер дуже небезпечно. Розвідувальні безпілотники висять над селом постійно. Та й бойові також. Можуть бути й обстріли ствольною артилерією, ракетними системами. Кордон за пару кілометрів…
– І все ж люди в селах лишаються! – стверджую після почутого.
– Тільки в Олександрівці – 454 жителя. Округ налічує 872, – підсумовує староста.
Я навмисне не згадую про перейменування села, щоб не зробити людям ще більш боляче. Хоча сам про ту подію пригадав і вкотре заматюкався подумки. Які ж далекі від війни ті, хто творить тепер подібні чудеса! Он нещодавно спілкувався з мешканцем Богодухівської громади. Явним ватником, хоч і колишнім вчителем. Він твердив, ніби це ЗСУ б’ють по прикордонних селах. А руські насправді хороші…
Ледь в пику схибленому рашистською пропагандою землячкові не плюнув. Взяти б оте бидло й поселити його в Олександрівці чи Тимофіївці. Щоб прозрів…
А поки що із розмови зі старостою Олександрівського округу дізнався, що тут завершено примусову евакуацію родин із дітьми. Ми знімали сюжет про її початок.
– А Лютівка? Сюди знову почало летіти. Й дуже!
– Сподіваюся, що тут до примусової евакуації не дійде, – відповів мені Абдулкадир. І я відчув невпевненість у його голосі. Бо насправді життя в прифронтових селах Золочівщини стає нестерпним. Рашисти атакують фермерів. Їх цілями стають комбайни та трактори. А ще – звичайні приватні домогосподарства. Хати тут горять, як і магазини.
І все ж олександрівці зібрали врожай та заклали його до погребів на зиму. А ще вони зорали свої наділи, щоб весною знову садити городину.
Тут продовжують утримувати домашніх тварин. Навіть до Золочева возять молоко та сметану. І то все не лише ознака безвиході. Бо не хочеться їхати в інші краї. Адже дома все одно краще, хоч і дуже небезпечно. Наші люди в такий спосіб демонструють свою справжню незламність. І вона дуже багато значить. Доглянутий садок, прибране сміття, викошені вчасно чагарі в парках та біля доріг, то наша сила!
Василь Мірошник
Фото з офіційних
джерел та автора