Сьогодні Олександру Юрійовичу Світличному всього тридцять. Родом він з Богодухова. До славетної бригади потрапив тоді, коли вона вже не захищала Золочівщину й Дергачівщину. Бої йшли під Ізюмом. Безпосередньо на передовій пробув 55 днів. Не раз дивився в очі смерті.
В армії Олександр Юрійович не служив. Не брали за станом здоров’я, бо мав вроджені проблеми з серцем. Але коли рашисти напали на Україну, одразу подався до військкомату.
— В учебці у нас було своє богодухівське відділення. Десять чоловік. Тепер ми поховали Сергія Назаренка. Андрія Помілоя так і не привезли. Рахується зниклим безвісти, – пригадує боєць. Він завжди вірив в Бога і віра ця на війні стала ще міцнішою. А ще Сергій переконаний: ми переможемо у цьому році. І він не боїться ніяких наступів окупантів, бо вони не зможуть прорватися. Армія тепер стала значно сильнішою.
— Якщо доведеться, знову рватимусь на передову. Нам є за що воювати, — додає солдат на прощання.
Василь Савич
Фото автора