Цього разу завітали до супермаркету «Кошик». Торговельна точка відкрилася не так і давно, але це саме вона після початку війни не закривалася й на день. Лариса Іванівна Балюк, Людмила Леонідівна Снаговська разом з молодою господаркою Вікторією Василівною Буцикіною виявили неабияку сміливість та рішучість. За це їм велика подяка від земляків.
Але не про свої трудові подвиги вирішили розповісти «Зорі» ці хороші люди. Вони просили написати про водія хлібовоза, на ім’я Михайло. Про нього ж згадували і в магазині приватного підприємця Гнатченка. Так що вибору не лишалося. Ми відшукали героя і зробили з ним коротенький ефір. До газети підготували інтерв’ю.
— Як довго ви не наважувалися їхати до наших країв після 24 лютого?
— Десь тиждень була пауза. А потім мені зателефонували з «Кошика». Сюди й повезли перший хліб.
— Пекарня знаходиться в Харкові?
— Так. НА ХТЗ. Підприємця Шеріфова. Перед виїздом мене консультували продавці «Кошика», як безпечніше добиратися. Але я завжди починав маршрут через Дергачі.
— Але ж там дуже стріляли!
— Бувало всякого. Пам’ятаєте бій під Золочевом, на в’їзді, з боку Харкова? Я тоді потрапив у самий його центр. Довелося лежати в кюветі.
Снаряди та кулі свистіли над головою. Ледь вирвався звідти. І за Золочевом, в бік Рясного, також перепало. Я виїжджав тією дорогою до міста, через Максимівку, не раз. Якось нас накрила кацапська арта. Гальмував усім, чим міг, та знову в кюветі рятувався. Потрапляв під обстріл і на розвантаженні. Доводилося лежати на підлозі в магазині Гнатченка. Добре, що осколки нікого не заділи.
Свої слова Михайло Олександрович Осауленко супроводжував веселою посмішкою. Йому лише двадцять шість років. Але цього чоловіка зараз дуже хочеться називати по імені й по батькові. Ставлення до роботи викликає щиру повагу. У той час хліб цінувався по-особливому. Його пекли і в Золочеві, про що ми також напишемо незабаром. Це окрема історія. Але батонів не вистачало. Народ буханцями запасався, бо ніхто не знав, що воно буде далі. І саме працюючі магазини та хліб на їхніх полицях, виконували свою заспокійливу психологічну справу. Народ починав вірити у завтрашній день. Як це важливо. І дотепер.
Щиро дякуємо Михайлові Олександровичу, господарям та працівникам магазину «Кошик» за їх труд. Не просто тоді було. Але ми разом змогли вистояти. І тепер вже не сумніваємося в Перемозі. Все буде Україна!
В. Савич
Фото автора