Ось у Відродженівці загинув військовий медик. Він допомагав не лише своїм побратимам, а й місцевим жителям. Неподалік – ще одна кам’яна стела. Тут на міні підірвався наш боєць, який приїхав із заходу, аби захищати східні кордони своєї незалежної держави. У Тимофіївці є також обеліск. Там віддали життя четверо славних українців…
Зовсім поряд кордон з ерефією. Колись через нього перли так звані, брати, аби понабивати торби та багажники автомобілів нашими харчами. Вони їм дуже подобалися, бо самі кацапи так і не навчилися смачно готувати, або щось якісне виготовляти. Зате вони не переставали заздрити. Тому, як ми живемо. Нині з того боку кордону по наших селах летять ракети, снаряди, бомби. І у що цілять рашисти?
Місцевий староста Абдул Міхрабов, шуткуючи на цю тему, сказав: «Недавно високоточна й дороговартісна кацапська ракета вщент рознесла вбиральню біля офісу старостинського округу. Напевне відзвітувалися, що знищили черговий центр прийняття рішень». Це вони вміють. Тільки тепер вже їм ніхто не вірить. Навіть у різдвяне перемир’я, так гучно оголошене на весь світ.
А от у підлості ворога, і в тому, що йому хтось допомагає і на нашій землі, ми вже давно не сумніваємося. Золочівську редакцію розбивали двічі. А за Абдулом Міхрабовим ведеться справжнє полювання. Де не поставить староста машину, туди наступного разу обов’язково буде приліт. А ще йому якось зателефонували з невідомого номера й запросили до п’ятиповерхівок. Є такі в Олександрівці. Там і люди жити лишилися, хоча до кордону рукою подати. По дорозі староста трохи затримався й у визначений час до житлового масиву не добрався. Зате обстріл стався точно тоді, коли він там мав бути.
Чому? Яка мета ворога? А вона очевидна. З початку війни Абдул Магомедович робить дуже багато, щоб люди на ввіреній йому території могли жити. Мабуть тому у прикордонній Тимофіївці зараз мешкає три десятки сімей. Є й діти. Тож рашисти цього терпіти не стануть. Їм потрібне невдоволення простого народу. Щоб селяни відчували себе покинутими й не вірили місцевій владі.
Думаю, з тих же причин росіяни цілять в електротрансформатори, медпункти та школи. Перебивають газові труби й шкодять водомережі. Їх підле завдання просте й зрозуміле. Вже для всього світу. Тупа нація вбивць із вивихнутими мізками навіть не здогадується, що своїми діями лише об’єднує всю планету у боротьбі проти вселенського зла.
Тож ця війна народжує не лише нові обеліски. Їх, до слова, буде по нашій землі дуже багато, бо ще ніхто не назвав справжні цифри втрат українського війська. Але всі знають, що вони дуже великі. Так що сльози матерів, дружин, батьків, дітей литимуться довго. Попри все буде й перемога. А рашисти відправляться у свій «рай». Він у них особливий. Там ґвалтівники та вбивці обійматимуться з попами, котрі освячували загарбницьку війну. А ми вклонимося своїм загиблим героям, зробимо пам’ять про них вічною і збудуємо нову Україну. Вже почали це робити, коли об’єдналися з усім цивілізованим світом, який тепер захищаємо.
На фото в окулярах: 45-річний львів’янин Ростислав Збриський (10.10.1976 р.н.) воював у складі 125 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Загинув на території Золочівської громади, Харківської області, 29 липня 2022 року.
Ростислав народився і жив у Львові. Після здобуття професійно-технічної освіти вступив на військову службу. Згодом закінчив «Львівську політехніку» за спеціальністю «комп’ютерні науки». У мирний час Ростислав працював інженером із вендінгових систем у ТзОВ «Кіберенергія». Любив котів, захоплювався рибальством.
З початком повномасштабного вторгнення вступив до лав територіальної оборони. Захищав Батьківщину від російських окупантів у складі 125 окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України.
Без сина залишилися мати та батько.
Андрій Ганкевич народився 25 листопада 1976 року в місті Самбір Львівської області. З початком війни Андрій добровільно приєднався до лав територіальної оборони та служив бойовим медиком в одному з підрозділів львівської 125-ї бригади ТрО.
З 1991 року був активним пластуном, де отримав псевдо «Хенк», відроджував Пласт у Самборі.
Андрій був одним кращих менеджерів проєктів з розвитку та діяльності аеропортів. Він брав активну участь у реконструкції летовищ ще з часів підготовки до Євро-2012, реконструкції аеропорту Дніпра та інших летовищ по всій країні.
Загинув на території Золочівської громади, Харківської області 5 липня 2022 року.
Без батька та чоловіка залишилось четверо дітей та дружина.
В. Мірошник
Фото автора та з вільних джерел