І тоді всі саморозхвалені героїчні кроки великого реформатора та менеджера здаються не такими вже й значущими. Особливо тепер, під час війни. Бо це нормально, коли у відділеннях пошти працюють генератори або хоча б є дрова і працівниці не замерзають на кістку, тикаючи по клавіатурі допотопного комп’ютера, який ото-от помре від старості. Від холоду він зробить те значно скоріше. Бо це нормально, коли приміщення пошт ремонтують. Не лише після окупантів, а тому, що вже край треба, і стеля на голову кілька років тому сама впала не від вибухів! Бо це природно, що після звільнення населених пунктів від рашистів відділення «Укрпошти» починають працювати й видавати пенсії. Бо це просто неймовірно розумно, коли у листонош є велосипеди чи байки, щоб довезти до людей довгоочікувані газети та гроші, а керівництво при цьому піднімає їм зарплати та виплачує премії. За сміливість також.
Поки ми аналізували діяльність абсолютно далекого від сільських справ менеджера Смілянського, попутно встигли глянути на реально хороші справи деяких наших земляків. Користі від них вистачить і золочівським листоношам, і працівникам старостату в Одноробівці.
Якось у «Зорі» було інтерв’ю з Олександром Гончаренком. І там він обмовився, що має товариша, котрий займається виготовленням велосипедів. Поштаркам тоді це корисне знайомство сподобалося. І вони запитали нашого золочівського волонтера напряму: чи можна хоча б пару двоколісних для листонош у нього попросити. Директор фірми «Велотрейд» Микита Ткаченко на це питання відреагував позитивно. Олександру Вікторовичу сказав, що коли не вдасться залучити до цієї допомоги іноземців, то з власного виробництва подарує нашим листоношам кілька великів.
Сталося по-іншому. Голландська фірма відправила до України вживаний транспорт хорошої якості. Спеціалісти у «Велотрейді» його трохи підрихтували: замінили камери, десь педалі. Й двоколісні були готові до використання. А вже на минулих вихідних транспорт в кількості десяти штук прибув до громади.
Крім золочівських листонош у місці видачі великів ми побачили і старосту Одноробівського старостату Оксану Іванівну Пуніну. Вона також мала забрати частину двоколісних для своїх земляків. Керівниця сама в теплу пору року переконалася, що цей транспорт здатний виручати. Після того, як машина, на якій вона підвозила гуманітарку в свій округ, потрапила під обстріл, довелося користуватися домашнім велосипедом. Ні, до Золочева, звісно, на ньому довго крутити педалі, а от по території округу дуже виручав. Особливо, коли допомога одній хворій людині була потрібна негайно і чекати машину з ремонту ніхто не міг.
Так що без зайвих обіцянок та анонсів, як у Смілянського на картинці з розпіареним електробайком, ми просто констатуємо факт – велосипеди вже працюють. Допомогли дружні відносини волонтера Гончаренка. І це випадок, коли таке знайомство користі принесло більше, ніж мільйонна зарплата керівника «Укрпошти» та його супер-мега-менеджерські знання.
Леся Бабкіна
Фото Василя Мірошника