— Це якщо порівнювати з весною та літом двадцять п’ятого, – каже очільник земельного відділу селищної ради В.П. Трофімов. І додає:
— Сільгосптоваровиробники в минулі жнива вже не ризикували збирати врожай зернових на відстані до п’яти кілометрів від лінії зіткнення. І це враховуючи їх неймовірну сміливість, про яку свідчили самі військові. Вони не раз дивувалися, коли бачили сільгосптехніку на ланах між позиціями рашистів і наших ЗСУ.
Минулий рік був насичений трагічними фактами жорстоких та цинічних нападів на сівалочні агрегати, а потім і збиральні. Й наші читачі помітили ту обставину, що ми перестали публікувати матеріали з ланів. Не тому, що там не буваємо. Раніше існувала неформальна угода, за якою військові обох сторін не били по аграріях. Але росіянці її давно порушили. Й зараз у зведеннях про напади на Золочівщину стали традиційними фото із зображеннями спалених токів, місць зберігання врожаю та техніки. На жаль, не лише біля кордону.
Минулого року КАБи долетіли й до Сковородинівки. Ціль – зерносховище із соняшником та токова техніка.
— Цього року ми навіть спрогнозувати не можемо, скільки землі буде засіяно, — продовжує свою розповідь Віктор Петрович. — Але очевидно, що до кордону ближче ніж на десять кілометрів аграрії наближатися не наважаться.
І знову ми пригадуємо торішні зустрічі з фермерами. На одному із ланів, поблизу Баранівки, нарахували більше двох десятків вирв від різного роду вибухових предметів. Найчастіше це були авіабомби та снаряди ствольної артилерії. До слова, саме з цієї точки на карті Золочівщини добре помітні споруди російських агропідприємств.
Звичайно, ми спробуємо поговорити з сільгосптоваровиробниками про їхнє життя у 2026 році. Але передбачаємо, робити це стане непросто. Їхня робота тепер мало чим відрізняється від справи, якою займаються військові. Тут і нічні «операції» з евакуації техніки, підбитої окупантами вдень, і рятування поранених колег, ремонт тракторів та комбайнів від пошкоджень, завданих уламками снарядів та мін.
Вже маємо інформацію, коли керівники господарств закупляють «чуйки» для виявлення дронів, якими потім облаштовують трактори та вантажівки. Бронежилети це також не новина. Напевне, будуть і РЕБи. Хоча, може вони вже і є. Як і співпраця з військовими, котрі трохи краще поінформовані про те, коли і що летить з того боку.
Дуже важливо аби за таких обставин і держава по-особливому ставилася до проблем прифронтових аграріїв. Поки що у них не все просто з реалізацією продукції, по яку не дуже їдуть перекупники. Або вони просто занижують ціну «за ризики». Те ж саме і з підвезенням добрив, палива та посівних матеріалів. Тут стає нормою, коли очільник господарства на невеликому автомобілі сам їде на поле. Адже примусити ризикувати підлеглих не кожен наважиться.
І все ж сьогодні селяни прикривають вологу й готуються сіяти. Доки вийде у світ цей матеріал, вони вже кинуть зерно в землю на тисячах гектарів, щедро «удобрених» уламками від бомб, мін, залишків безпілотників, котрі щогодини летять через Золочівщину до України.
Василь Мірошник
Фото з архіву «Зоря+Вісник
Богодухівщини»