— Недавно знайшов косулю, яка померла в колючому дроті. Його на наших ланах тепер повно. Військові облаштовують окопи й прокладають цілі лінії з «ягози». Скручений кільцями дріт простягається на кілометри. Він перетинає напрямки можливих проривів ворога… і прадавні шляхи пересування дикого звіра.
Так говорив тоді головний агроном фермерського господарства «Альфа». Давній мій знайомий по захопленню собаками та полюванням.
Вже зимою, зустрів на окраїні Золочева лисичку. Гарненька така, вочевидь справна та здорова, вона сміливо бігала узбіччям дороги, не реагуючи ні на автомобілі, ні на людей, які проходили поруч.
— То це нормально? – поцікавився пізніше у директора мисливського господарства «Беркут», яке базується на Золочівщині Богодухівського району.
— Звичайно ні! – Одразу відповів Олександр Коротун і навів приклад. Виявляється, поголів’я цього хижого звіра за роки повномасштабного вторгнення у тутешніх краях збільшилося втричі. Руді мисливці, які звикли до людей, сміливо заходять до домашніх господарств. Для них свійська птиця — легка й поживна здобич.
— А ще лисиці розповсюджують сказ, — каже фахівець і просить мене допомогти розкидати вакцину. Адже знає, що їжджу багато й не лише асфальтованими шляхами. Це, звичайно, допоможе хоч трохи повпливати на біду. Та не зупинить проблем, які постали в прифронтових населених пунктах і мисливських угіддях від початку активних бойових дій.
Олександр Коротун згадав, що в минулому році лише йому та його єгерям довелося виплутувати з колючого дроту на полях більше десятка диких кіз. І це було жахливим видовищем навіть для людей, які звикли добувати звіра зброєю. Тварини страшенно мучилися перед смертю. Порвана шкіра, зневоднення, страх…
— Кабани також гинуть?
— З ними краще, — відреагував на моє питання директор мисливського господарства. Виявляється, цей потужний звір з товстою шкірою здатен розтягувати плутанку на десяток метрів, аж доки вона його не «відпускає». Хоча і це також дуже боляче.
— Є й інша біда. Війна її наблизила. Ми з п’ятнадцятого року переживали, що у ці краї прийде свинячий грип. Але Бог милував, та й слідкували за угіддями добре. Зате минулого літа страшна хвороба добралася й Золочівщини. Довелося закопувати та засипати хлоркою майже два десятки диких кабанів.
І знову слова Олександра Миколайовича не надихають на оптимізм. А тут ще ми згадали про бродячих собак.
Був у нас сюжет, коли показали, як на початку вторгнення здичавілі домашні улюбленці вполювали козлика косулі. Свідки, а ними виявилися поліцейські, які потім і доставили потерпілу єгерю, ділилися враженнями про уміння волохатих безхатьків полювати. Чотирилапі браконьєри оточили жертву й загнали її в густий терник, де потім і розірвали.
— Чи маєте ви право зараз, отак взяти, й почати відстрілювати хижаків та собак в мисливських угіддях? – Запитав, щоб з’ясувати, як можна подолати проблему.
— Звичайно, не можемо. Потрібні відповідні дозволи та погодження.
— А добувати лисиць в населених пунктах?
— Тим більше! Технічно ми здатні це робити. Маємо навчених собак, капкани, сіті. Навіть якщо говорити про села й селище, де звір вже пішки ходить по смітниках. Але щоб вести таку роботу потрібне рішення місцевої влади і воно має базуватися на зверненнях людей, обстеженнях фахівців та тому подібному.
— А що це буде коштувати громаді?
— Нічого! Мисливці зроблять свою роботу безкоштовно, — завершив наш діалог Олександр Миколайович.
До сказаного варто додати: за вбивство собаки, хоч і безхатньої, винний може понести кримінальну відповідальність, аж до позбавлення волі. Те саме стосується й випадків, коли хтось вполює лисицю.
«Але ж треба захищати й людей!» – скажете ви і маєте рацію. Але саме тут мені одразу приходять на пам’ять кадри, відзняті у населених пунктах за кілометр від фронту. Звичайні люди там останнім готові поділитися з покинутими собаками. Що вже говорити про військових! Хоча саме вони потім частенько залишають хвостатих улюбленців. Звичайно, в силу об’єктивних причин.
Українці – народ добрий. Та і Європа, до якої прагнемо, поряд не лише географічно. Вона близька нам по духу.
Тільки от є велика серйозна обставина – війна. Вона тепер іде саме на нашій землі.
Завершувати цей матеріал та й розмову з Олександром Коротуном дуже не хочеться на сумній ноті. Тож згадаю, як ми поговорили про звірину, котрої за останні роки стало в прифронтових краях більше. Зайці в цей перелік не ввійшли. У них ворогів занадто багато, як і болячок.
— Але фазани розплодилися. Навіть стали звичними для наших місць.
Може це видасться несподіваним, але побільшало й поголів’я косуль. Ці тварини хоч і гинуть через захисні споруди, але саме вони стійкі до хвороб.
Слова мого співрозмовника тоді перебивали звуки його власної домашньої ферми. Там зимують навіть лебеді. Весною ми їх побачимо на ставку, що поруч.
Ми й справді знайдемо спосіб подолати й цю проблему. Знову поєднуючи неймовірну душевність українців з працьовитістю та здатністю до неординарних рішень. А поки що треба перемогти вселенське зло. У боротьбі з ним ми на перших рубежах. І при цьому ніяк не можна скалічити злом наші душі. Бо від війни на цій землі страждаємо не лише ми, люди.
Василь Мірошник
Фото автора та надані Олександром Коротуном
«Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України “Frontline Press”.
Нas been produced with financial support from the Swedish Media Publishers’ Association Tidningsutgivarna for Ukrainian frontline media as part of the National Union of Journalists of Ukraine’s ‘Frontline Press’ initiative.”
