Так само жив і на Донеччині. Туди переселився, коли в Азейбарджані почалася війна з сусідами. Думав, що назавжди.
Але горе наздогнало й тут. Дядько назвався Іваном і ми розговорилися. Акцент відчувався дуже, але він не заважав розуміти слова.
—То ви жили там, де тепер окупанти хазяйнують? А чого звідти виїхали? Вони ж, кажуть, такі ярі інтернаціоналісти!
Дядько Іван поглянув на мене своїм пронизливим поглядом і його темно-карі очі заповнилися люттю.
— Покрали все. Спочатку корів. Приїхали козачки в кубанках і сказали, що так треба. Потім армія їхня зайшла. Встановили свої закони, але худобу не повернули.
Я бачив, як на полях виривали поливні труби. Отакого великого діаметру, що й людина там поміститься. Усе кудись вивозили.
На цих словах дядька Івана і я дещо згадав. Наші постійні читачі спостерігали мій особистий супротив, коли на ланах Золочівщини викопували поливні системи. І то були не росіяни. Свої. Переконаний, що все те робилося не зовсім законно. І хтось заробив немалу копійку.
Але то вже справи минулі. У мене на столі лежали докази злочину. Тільки потім, правоохоронець, який їх привіз, усе забрав назад. Сказав, що начальство в області не дозволяє.
Отакі були справи! Народ вже почав про них забувати. А тут і війна прийшла…
— У вашому селі там, на Донеччині, хтось же чекав «руський мір». Як вони зараз?
На цих словах дядько Іван помітно повеселішав.
— Їх спочатку хвалила нова влада. Особливо тих, хто здавав позиції української армії. Ну а потім з кожним розібралися окремо…
Мій співрозмовник помовчав і додав:
— Зрадників ніде не люблять. Та й не потрібні окупантам наші люди. Вони для них, як пил. Землю забрали, худобу повивозили, врожай повитягували з комор. Зараз самі хазяйнують…
Уже коли прощалися, мій новий знайомий запросив до себе в гості й сказав, що готовий в прямому ефірі повторити свої слова.
— Росіянам вірити не можна, — підсумував він і пригадав, як нещодавно у якійсь черзі в Золочеві почув, що хтось чекає їх. Переконує, ніби ті порядок наведуть. Чоловік тоді не стримався, й сказав усе, як думає.
Мені після тієї зустрічі раптом прийшла думка, що вороги України й справді інтернаціоналісти. Їм байдуже на державу, аби нищити її. І тим, хто йде на нас війною. І тим, хто рушить країну зсередини.
Василь Савич
Ілюстративне фото
з відкритих джерел
Цей матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах Проєкту The Ukrainian Media Fund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні.