У селі Перемога, що на Золочівщині, ми побачили величезний, як для цих місць, гурт дітей. У центрі їхнього зібрання знаходився чоловік високого зросту. І він явно не володів українською мовою. Але вже через кілька хвилин ми пересвідчилися, що Пол Хьюз вправно комунікує з місцевою малечею, застосовуючи жести, англійські фрази, французькі та українські слова.
Ось іноземний гість зібрав дітей та їхніх батьків для фото на пам’ять. Як правило такі світлини потрібні волонтерам, аби звітувати перед тими, хто донатить кошти.
Але тут навіть не пахло формальністю.
— Лелеко, іди до нашого гурту! – кричав Пол, махаючи у бік гнізда буцулів, які були неподалік дитячого майданчика. Малеча сміялася, бо добре розуміла гумор канадського волонтера.
Трохи пізніше, маючи майже офіційну розмову з директоркою громадської організації «Обійми» Канада Україна (допомога Україні громадська підтримка Канади)» Альоною Красніковою, дізнаюся, що Пол Хьюз є тренером канадських хокеїстів. З перших днів вторгнення цей на диво енергійний чоловік працює в Україні. І робить він те, що визначили своїм головним завданням «Обійми» – створювати радість для дітей.
Ви б бачили, як вже через хвилину після фотографування Пол організував захоплюючі змагання з м’ячем. Як йому вдалося пояснити малечі, що треба робити?! Але всі на полі діяли чітко. А головне – весело.
Далі були призи. Найперше – якісні канцелярські приладдя. Це від Франції. А ще шкарпетки й деякі інші речі від Німеччини.
— Наша організація об’єднує благодійні зусилля майже всіх країн світу. – пояснює інтернаціональні здобутки «Обіймів» його директорка. І ми робимо фото на згадку її та інших волонтерів наших часів.
Але була тут ще одна довгоочікувана зустріч. З Валентиною Федоровою. Ми про неї вже якось писали. Заочно познайомившись. Про волонтерку дуже тепло відгукувалися її земляки з Малої Рогозянки. І тепер, коли хотіли дізнатися хто ж запросив сюди оцих добродіїв, почули від місцевих – наша Валя.
— Я люблю людей, — скаже вона мені пізніше, відповідаючи на питання: «Що примушує робити добро?». І потім додасть:
— У нас багато друзів, які хочуть допомагати Україні.
Свято того дня сталося і у дітей Малої Рогозянки. Валентина нас і туди запрошувала, але попереду мали проїхати по звичному п’ятничному маршруту ще півтори сотні кілометрів, тож знімки з іншого села надали помічники газети. А саме Світлана. Дякуємо їй.
Вибачаємося перед Валентиною й дуже шкодуємо, що на власні очі не побачили жовто-блакитний торт, спечений місцевою майстринею. Його вручили Полу під бурхливі оплески наших простих людей.
Василь Савич