В березні 2022 року усі інформаційні пабліки країни облетіла новина з Золочева. Саме тоді почалися масовані й жорстокі обстріли території нашої громади. Руйнувалися будинки, гинули люди… Ця ж історія була зі щасливим кінцем.
Під час одного з прильотів у селищі поранило корову. Її навіть думали забити, аби не мучилася. Але вчасно помітили, що вона тільна. Люди, котрі знайшли тварину, зателефонували волонтерам. Ті, якось довели її до теплого сараю і вже за кілька годин на світ з’явилося телятко – Байрактар. Турецький безпілотник, на честь якого назвали малечу, серйозно допомагав Україні протистояти російським загарбникам.
А нещодавно ми дізналися, що в одному з дворів Золочева живуть Мир та Перемога. Господарка назвала так своїх кошенят. Вони народилися на день Конституції. Якраз між двома прильотами поблизу будинку Тетяни Вікторівни Костенко. В травні російські окупанти їй снарядами вікна повибивали і дах пошкодили, а в серпні знову біди наробили.
Коли починали дуже стріляти, жінка пухнастиків на руках до погреба носила. А як виросли, то вже самі знали, що треба ховатися. Так і живуть під одним дахом Мир і Перемога. Добре ладнають між собою та своєю господаркою, але чужих остерігаються.
— Не збиралася їх лишати в себе. Бо вже мала двох котів. Куди ще цих? Але потім ми з ними стільки пережили, що не розлучимося вже ніколи.
Тетяна Вікторівна після тих обстрілів частково втратила слух. Контузія. В лікарні сказали, що внутрішніх пошкоджень немає і потрібен час для відновлення. Головне, жива лишилася.
Вікна їй нещодавно поставили. Вісім штук від французької міжнародної неурядової організації «Acted».
Жінка після обстрілу залишила заявку в селищній раді, як про те і ми й місцева влада інформувала. Принесла всі необхідні документи. А зараз дочекалася. Говорить, що робили заміну швидко і якісно хлопці з Одеси. Грошей ніхто не просив, навіть не натякав на те. Тепер би дах ще полагодити. Бо в одному місці сильно протікає. Тетяна Вікторівна й тут сподівається на допомогу. Брезент та десять шиферин вже отримала. Селищна рада підсобила. Є сподівання, що буде й руберойд. І тоді трохи спокійніше житиметься. Хоча з такими сусідами з того боку кордону вже навряд чи колись почуватимемося в абсолютній безпеці.
Ми так і не змогли знайти й сфотографувати того дня одного з кошенят. Мир виявився більш компанійським. А от його родич ніяк не хотів вилазити зі свого схову. До речі, на вулиці Тетяна Вікторівна не ризикує Перемогу Перемогою кликати. Чи мало що люди подумають! Може зрадіють, а війна не скінчилася ще. Дала йому кличку Пушок. Та це марно. Він вже звик до свого імені. Того, що з народження. І воно явно йому подобається.
Хочеться вірити, що вже скоро прийде час, коли з кожного двору, телевізора, телефону голосно лунатиме таке жадане всіма українцями слово. Тож не дивуйтеся, якщо при цьому до вас заскочить чужий смугастий муркотун. Він хоч і кіт, але все ж таки Перемога! Дочекаємося!
Л. Бабкіна
Фото В. Мірошника
