У жовтні 2022 року в Олександрівці ми побачили чергу за гуманітарною допомогою. Казали люди, що вона втричі менша, ніж була напередодні. Поспілкувалися з місцевими жителями, віддали 50 екземплярів газети старості.
Дізналися тоді, що гуманітарна допомога в цей населений пункт надходить ледь не кілька разів на тиждень. При цьому розподіляється вона не на родину, а на кожну людину, включаючи дітей.
Звідки така щедрість? Ми й про це почули. Абдул Міхрабов особисто їздить в Харків і не тільки, знаходить волонтерські організації, щоб забезпечувати своїх земляків усім необхідним.
Трохи пізніше ми говорили з жителем Олександрівки, колишнім столяром з місцевого ПМК Миколою Шевченком. Він живе сам, але майбутніх холодів не боїться. Бо вже має певні запаси харчів. Цю інформацію підтвердили й інші люди, з якими ми спілкувалися. Як от Ніна Брагина, яка мешкає на території колишнього підгоспу.
Насправді сьогодні від старост залежить дуже багато. Можливо вас це здивує, але згідно з існуючими штатними обов’язками вони зовсім не повинні займатися волонтерством. Та й зарплати у цих посадових осіб у час війни на Золочівщині дуже зменшилися. У нас серйозно економлять бюджет. І все ж Абдул Міхрабов, як і багато його колег, старається допомагати людям пережити війну.
Василь Мельник
Фото Лесі Бабкіної
