Кожного разу, відкриваючи збір для військових, не покидає відчуття, наче це висота, котру ти зобов’язаний взяти. Планка підійматися. Надто велика відповідальність, бо від того чи подужаємо ми необхідну суму, буквально залежить життя хлопців.
Присутні думки, що земляки вже заморилися від постійних донатів, грошей у них нема, пройдуть повз прохання, а у нас не вистачить слів, щоб вмовити їх допомогти. У якийсь момент ми зарікалися не брати в цьому участі. Інформаційна підтримка і наша платформа у фейсбуці – будь ласка, але особистий контроль та виконання замовлення – ні! Для цього є волонтери, меценати, спеціальні організації й купа різних небайдужих людей, котрі допомагають армії. Але, як то кажуть, ніколи не кажи ніколи. Останній збір ми закрили за чотири дні. Коштами скидалися на тепловізор для довжанина, нашого давнього знайомого, військового Сергія Косухіна.
Цей чоловік на початку війни, коли всі тікали з міста від ракет та артилерії, вивозив земляків, їх родичів з Харкова до Золочівщини безкоштовно. На своєму старенькому авто мотався кілька разів на день під обстрілами, рятуючи людей. Потім окупанти взялися нищити наш край і Сергій пішов служити. Був на лінії фронту. Тут, поруч із нами. Біля окупованих сіл. Попереду були лише орки і кордон. Саме тоді йому з побратимами дуже знадобився тепловізор. За лічені дні його допоміг дістати Олександр Скорик, керівник МК «М’ясний». Це його магазин в центрі Золочева рашисти знищили повністю, а у виробництво в Богодухові поцілила ворожа ракета. Бо, починаючи з 2014 року, він підтримує військових і продовжує це робити донині. У росіян із ним були свої рахунки. Та скоріше москва згорить синім полум’ям, ніж Олексійович опустить руки.
«Нічні очі» від Скорика хлопців дуже виручали. Диверсійні групи було добре видно і успішно відстріляно. Але нещодавно Сергій, якого ми зустріли на блокпосту, сказав, що знову треба тепловізор. Свій він віддав синові. У спадок. Хлопцю трохи більше двадцяти років і він поїхав бити орків у Донецьку область. Там прилад зараз важливіший. Але й ми не можемо лишатися сліпими. Не дивлячись на втечу росіян, вони хочуть зайти на нашу територію знову.
Ну… була не була, вирішили ми і оголосили про відкриття збору. Тепловізор вищого класу, ніж той, що був у Сергія до цього, аби очі військових не сильно псувалися, замовили в Польщі. Допоміг золочівець, Руслан Сапон. За станом здоров’я хлопець не може воювати, але нашій армії, навіть з-за кордону, сильно допомагає. Кожного місяця донатить велику суму на потреби армії, купує необхідні речі й переправляє їх до України. В останній посилці від нього були старлінки, в попередніх — спеціальні окуляри, амуніція, павербанки, рюкзаки, рукавиці, медикаменти та ще багато чого. В їх придбанні теж чимала його фінансова частина.
Коротко кажучи, знайшов Руслан необхідний прилад за 32 тисячі гривень. Це суттєво дешевше, ніж продають на українському ринку. Суму для збору, який відкрили у фейсбуці на сторінці газети «Зоря», поставили 25 тисяч. І люди знов не підвели. Коли активність почала падати, підключилася Ліля Пономарьова з Довжика. Її друзі та підписники за день на картку перерахували трохи менше десяти тисяч. Остаточний результат – 27600. До необхідної ціни приладу свої кошти додав Руслан Сапон. І вже у понеділок ми передали тепловізор Сергію Косухіну.
До речі, як розповіли нам хлопці, зовсім нещодавно рашисти таки намагалися прорвати лінію кордону. Їм те не вдалося. Але вони не припинять своїх ганебних спроб знову запертися до нас і окупувати території. Тому, не перестаємо підтримувати нашу армію. Завершуємо всі розмови про те, що це потрібна робити лише держава. Не на часі! Серйозно! Робимо все від нас залежне для того, щоб нашим хлопцям було легше, тепліше й видніше. І не втрачаймо віри.
Будь-які вершини нам підкоряться, якщо діятимемо злагоджено й разом. Ви це доводите постійно. Ми точно знаємо! Слава Україні!
Леся Бабкіна
Фото автора
