Ми про це заговорили мимоволі з керівником ПрАТ «АФ ім. Г.С. Сковороди» Миколою Куценком. Він нещодавно приїхав з подорожі Німеччиною і розповідав, як там мешканці країни заробляють на тарі з-під напоїв. Не скляній, а саме пластиковій і незалежно від соціального статусу й доходу громадян.
Ну то й що! В Україні комунальники теж можуть здавати ПЕТ-тару за гроші – скажете ви. В багатьох населених пунктах є окремі контейнери для них. Тільки вартість цього сміття дуже низенька. Компанії з переробки приймають їх за ціною від 6 тисяч гривень за тону. Їх цікавлять партії від 100 кг – а це величезна кількість. І люди наші теж не завжди напружуються сортуванням. Частіше викидають все у спільний бак, не маючи при цьому ніякої фінансової вигоди.
— А в Німеччині, ледь не в кожному супермаркеті є спеціальні автомати, які повертають пристойні кошти за пластикові пляшки. Принцип заохочення громадян їх здавати прос¬тий. У вартість напою в ПЕТ-пляшці закладається залогова сума – у Німеччині це близько 25 євроцентів. Якщо викинеш тару – їх втрачаєш, а коли здаси – отримаєш назад, або у вигляді грошей, або бонусного чека, яким можеш додатково оплатити в цьому ж супермаркеті свої покупки.
— Як думаєте в Сковородинівці такий апарат прижився б? – питаємо аграрія.
— Звісно! І сміття було б набагато менше. Люди при цьому економлять, а дехто може навіть заробити. Якби поставили вартість не нижче двох гривень, а краще п’ять, був би результат. І для екології також.
А чи знаєте ви, шановні читачі, що можна повторно виготовити з пластику? Та практично все, від килимових покриттів, одягу, спальних мішків, м’яких іграшок і навіть деталей для дронів, закінчуючи велосипедами й меблями. Якби дороги з нього будували, зносу їм не було б. Але що ж тоді ремонтуватимуть наші автодори? Комусь те явно не вигідно.
— До речі про сміття. Якось у своєму матеріалі ми написали, що Великорогозянський старостат дуже бідний договорами з комунальниками на вивезення відходів. Тоді ми нарахували всього двох осіб. А в результаті їх виявилося більше.
— І з того часу кількість виросла до 92-х абонентів, які оплачують послугу. Ви підняли важливу тему. Ми також інформаційно попрацювали в цьому напрямку. Можливо все вкупі й подіяло. Комунальники зі своєю роботою справляються добре. Я навіть хотів їх трохи заохотити матеріально. Але ці люди дуже зайняті й на місці довго не затримуються. Тому через вашу газету хочу їм подякувати та запросити до себе.
— Ми раніше говорили з вами про самовільні звалища довкола громади. Вони ще залишаються?
— На жаль є. Таке враження, що люди чогось не розуміють. Бо наявність стихійних смітників це показник ставлення до себе та оточуючих.
— Можемо запропонувати ідею. Піддивилися її у колег журналістів з іншого міста. Там з дозволу поліції, бо воєнний час, встановили невеличкі камери в тих місцях, куди ухилянти від сплати послуги несуть пакети і мішки з непотребом. А потім те кіно прокрутили в прямому ефірі. Думаємо, як мінімум екологічна служба зацікавилася цим фільмом. У неї штрафи значно вищі, ніж місячний тариф комунальників. Як думаєте, у нас таке подіє?
— Може бути. Якщо потрібна допомога, звертайтеся. – сміється Микола Іванович. А нам ця ідея здається досить простою у виконанні й головне — результативною. Можливо, таким чином вдасться привчити земляків дбати про довкілля?
Леся Бабкіна
Фото Василя Мірошника
Погляди, враження і думки, висловлені в цій публікації, не обов’язково відображають погляди Фонду імені Фрідріха Еберта. Використання тексту цієї публікації та/або його уривків, а також інших матеріалів і публікацій, виданих Фондом імені Фрідріха Еберта, у комерційних цілях без офіційного дозволу заборонено.
