Наведена цифра може видатися занадто мізерною. Але ж починалася боротьба із самовільними звалищами на території громади взагалі з нульової позначки. Тобто, офіційно відходів вивозили приблизно дві тисячі кубів на рік. Тепер згаданий показник зріс майже у двадцять разів.
На початку двотисячних сміття до звалища на околиці Богодухова доставлялося старенькою вантажівкою, яку до місця розвантаження дотягували, в прямому сенсі слова, тракторами. Потім, вже пусту й брудну, таким же чином доправляли до твердого покриття приміської дороги.
Зараз КП «Господар» має п’ять спеціалізованих, сучасних автомобілів, понад шістсот сміттєбаків, які розміщені на спеціальних майданчиках. А ще, на місці звалища, котре до всього ще й було несанкціонованим, бо не мало навіть акту вибору земельної ділянки, тепер знаходиться підприємство, де відбувається сортування відходів та їхнє захоронення.
До речі, як ви думаєте, що найбільше заважає роботі обладнання? Пакетики від чаю! Вони забивають барабани на лінії і її доводиться зупиняти та чистити. Завдають клопоту й гілки із дерев та бур’яни, які наші земляки пхнуть до сміттєвих баків. А ще – будівельне сміття у вигляді каміння й відпрацьованої штукатурки.
Про це також говорили на круглому столі, де намічали шляхи, завдяки яким нарешті повинно вдатися переконати наших земляків аби вони біологічні відходи лишали вдома та переробляли їх на компост. Досить реальне завдання! ми ж уже звикли сортувати пластикові пляшки, скло. То чому б не піти далі? Про це говорив майстер комплексу з управління комунальними відходами міста Сергій Наташов. На цій посаді він недавно, але вже має свої пропозиції та плани. Приміром, він озвучив ідею виготовлення газогенератора, який має доповнити вже діючі сонячні батареї. Тільки у ньому замість безкоштовної енергії сонця віддачу забезпечить сміття. Його переробка може бути й такою.
До речі, найбільш креативними у створенні нових підходів до поводження з ТПВ виявилися діти. З ними КП «Господар» провів цілу низку заходів. От чи знали ви, що з одноразового посуду можна виготовляти іграшки? І що місто майбутнього це доля нашого Богодухова? Ідеї молоді вже втілюються в життя.
На круглому столі були присутніми й старости. Вони більше слухали, ніж говорили. Хоча саме в сільських населених пунктах відсоток укладення договорів на вивезення відходів найнижчий. Інколи він сягає восьми відсотків. Але є тут і феномен Кадниці, де формальний план виконано на 150 відсотків. Бо у згаданому населеному пункті окрім офіційно зареєстрованих місцевих жителів є дуже багато переселенців, які цінують місце, де їх прихистили.
Несподіваним виявився виступ на початку заходу очільника громади В.М. Бєлого. Він нагадав зібранню повну історію унікальності Богодухівщини. Адже саме тут змогли збудувати підприємство з управління відходами. Хоча за всіма існуючими раніше параметрами воно у Богодухові не повинно було з’явитися. Бо місто не налічує 300 тисяч жителів. Їх і зараз у ньому не більше сорока. І все ж необхідну роботу місцева влада виконала й отримала кошти. Тоді піднялася ціла буря з критики. Варто згадати, що такий же проєкт на Харківщині розроблявся і для Люботина. Але там мер не витримав навали з бруду та різного роду звинувачень.
Від заводу відмовилися. Й кошти додатково перерахували в Богодухів. Із усього було видно, що Володимир Бєлий гордиться зараз, що тоді не дав себе налякати і досяг результату.
Хоча і зараз проблем в діючій галузі вистачає. Але вирішувати їх стає все простіше. От якби й люди стали більш свідомими.
На наш погляд на цей процес ефективно може вплинути робота інспекторів з благоустрою. Зараз вони складають на місяць до п’ятнадцяти протоколів. Але, мабуть, треба більше. Бо умови для того, аби не росли купи сміття у посадках та ярках, в нашій громаді вже створені. Вони чи не найкращі в області. Так що і простому народу пора подумати серйозніше про довкілля. Дім, у якому ми живемо, повинен стати екологічно чистішим та комфортнішим. Таким його бачать наші діти. Таким він обов’язково буде, якщо початі справи продовжити.
Василь Мірошник
Фото з вільних джерел
Погляди, враження і думки, висловлені в цій публікації, не обов’язково відображають погляди Фонду імені Фрідріха Еберта. Використання тексту цієї публікації та/або його уривків, а також інших матеріалів і публікацій, виданих Фондом імені Фрідріха Еберта, у комерційних цілях без офіційного дозволу заборонено.
