Цей осколок такий порівняно гладенький, бо пробив броньовані вхідні двері нашої редакції. Взагалі, вони кострубатіші й ніби самі чіпляються за шкіру на пальцях, коли береш їх до рук. Мої земляки збирали їх цілими відрами на городах та подвір’ях. Рашистський метал ніс смертельну загрозу кожному, хто залишився в зоні бойових дій.
Зараз вже можна говорити, що обстріли в Золочеві витримали лише кілька торговельних точок. Найперше згадуємо про «Кошик» і «Чюдік». Так, люблячи, називають мої земляки «Чудо Маркет». Це тут навіть хліб почали випікати, коли була в ньому велика потреба. А ще керівник торговельного підприємства в Золочеві Олександр Калниш з перших днів війни займався благодійністю. Пам’ятаєте, як він та група волонтерів, разом із земляками в соцмережах зібрали кошти й закупили пальне для наших енергетиків? А ще вони постачали ресівцям продукти. Я робив про це відеосюжети. І ми обов’язково напишемо про чудомаркетівців у майбутній книзі.
А про уламок пригадав, щоб сумнівів у декого не залишилося, що підприємці, котрі не припинили свою роботу під час бойових дій, по суті здійснили подвиг. І я тут ніяк не перебільшую! Кожен працівник «Чудо Мркету» заслуговує відзнаки. Усі вони ризикували. Дуже сильно!
Серед магазинів, які не припиняли свою роботу, була і «Райдуга» Олега Бережного. Ще до того, як закінчилися обстріли, почав працювати маркет з продажу телефонів Юрія Саніна. Кожна така діюча точка нагадувала землякам, про мир і про те, що ми не збираємося здаватися. А ще усі разом вони допомагали нам вижити.
В. Савич
