Спочатку один із заступників міського голови показав досить цікавий приклад. На краю Богодухова ми побачили майданчик зі сміттєвими баками. Вони були напівпорожні. А за пару десятків метрів, у лісовій смузі, помітили самовільне звалище. Таке сусідство дуже здивувало.
Далі ми бачили гори відходів на в’їзді до Улянівки.
— Тут же якось вдалося навести порядок, – обурювалися ми, вкотре згадуючи про місцевого старосту й нашого давнього товариша Олега Мартимянова. Він пішов на фронт добровольцем, але обіцянку ліквідувати звалище біля рідного села таки встиг виконати. Відтоді земляки сміття туди несли знову. І договори з КП «Господар» на вивіз відходів укладають не дуже охоче.
А на смітнику поблизу мальовничої Губарівки ми помітили одного з «авторів» цього сорому. Чоловік ховався у кущах, а потім покинув лантух зі сміттям і втік. У ліс. Через кілька тижнів звалище там ліквідували силами громади. І ось свіжі кадри. Воно виросло знову ще й продовжує збільшуватися.
І це все при тому, що місцева комунальна служба працює досить ефективно. Вона весь час збільшує кількість сміттєвих баків. Діє під Богодуховом сміттєпереробне підприємство.
То чого тут не вистачає?! Один із наших глядачів під відео сюжетом написав, що треба порушників починати серйозно штрафувати. Ми прислухалися до думки народу й наступне інтерв’ю зробили з юристом комунальників. А поки що дивіться на це фото і одночасно згадуйте слова, нещодавно сказані очільником комунальної служби Золочівської громади. Я тоді дивувався, що машини та співробітники цього підприємства регулярно бувають навіть у селах, де ворог веде постійні обстріли.
— Так що нам під час війни у смітті потонути? Ми ж українці! – сказав В.О. Гарбуз. До речі, народився і виріс він на Богодухівщині. Але це я так, до слова!
Тему продовжимо. І в інших громадах нашого району. Проблему треба вирішувати.
Василь Савич
Фото автора
Погляди, враження і думки, висловлені в цій публікації, не обов’язково відображають погляди Фонду імені Фрідріха Еберта. Використання тексту цієї публікації та/або його уривків, а також інших матеріалів і публікацій, виданих Фондом імені Фрідріха Еберта, у комерційних цілях без офіційного дозволу заборонено.
