Спочатку під опіку жителів Воскресенівки потрапила 109 бригада. Її саме відвели з-під Бахмуту. Обвіяні страшними боями, хлопці насолоджувалися тишею, а місцеві люди підгодовували їх домашніми стравами.
Це тоді всі зрозуміли, як важливо для солдата відчути смак домашнього борщу або пирога. І коли 109 бригаду знову кинули в бій, до них поїхали наші волонтери.
Спочатку Люда Світлична разом із Наталею Роговою. Потім вони розділилися і почали працювати окремо і ще з більшою силою.
Зараз Наталія активізувала населення у Дмитрівці, Куп’євасі, Івано-Шийчиному, Вінницьких Іванах, Воскресенівці.
– Ми маємо групи у соцмережах, де сповіщаємо місцеве населення, що потрібно та коли. І наш народ до цього часу не заморився від війни. Хоча сам живе досить скромно. Селяни знаходять одяг, продукти і навіть гроші, щоб вкотре підтримати Збройні сили України. Дякую їм за це. Молюся разом із ними про найшвидшу перемогу над ворогом, якого у наших краях колись вважали братом. Адже до кордону тут маємо лише кілька кілометрів, – розповідає Наталія Володимирівна Куліш, місцева староста.
На сьогоднішній день в Дмитрівському старостаті мешкає майже півтори тисячі осіб. В Улянівському, до якого додалися Степове та Вінницькі Івани – 1900. І майже кожна родина там перетворилася на помічника наших волонтерів, котрі щомісяця їздять до лінії фронту на схід України.
Василь Савич