Він розгріб ногою сніг і з-під білого покривала з’явилася невеличка гірка смугастих мушель. Далі буде ще одна, більша. Але там переважно попіл…
Петро Дрогальчук переїхав до села Калинове Золочівської громади, яке тоді звалося Жовтневим, одразу після чорнобильського лиха. Тікав із Житомирщини від невидимого ворога. Так почали називати в Україні колишній мирний атом. Разом із родиною оселився на Золочівщині й пішов працювати до радгоспу імені «15-річчя Жовтня». Механізатором. Так і жив, доки господарство не розвалилося.
Хоча зробило воно оте не само. Допомагали йому можновладці, які обіцяли побудувати на нашій землі комунізм. Це мало статися як раз після приходу розвинутого соціалізму. Й тоді кожному мали дати по потребі.
Петро Дрогальчук та його дружина, натомість, отримали від держави велику «дулю», котра вимальовувалася в паях від майна радгоспу та шматка землі, який одразу й в оренду ніхто брати не поспішав. Бо що ти зробиш з гектарами без техніки, а з технікою – без грошей? Її ж треба було спочатку відсудити, а потім ремонтувати.
Саме тоді ми вперше зустрілися. Родина Дрогальчуків оформляла оренду на два ставки, один з яких видно було з вікон їхньої хати.
Задарма і тут ніхто нічого не подарував. Довелося перекупляти оренду у чоловіка, який «порішав» із водоймами раніше.
Отже, все почалося з риби. За неї не дуже платили гроші, бо народ звик до «дармовщини». А Петро оформляв усі необхідні папери, витрачаючи останні накопичення родини. Ремонтував дамбу, зариблював ставки й охороняв їх від усіх бід. І то були не лише браконьєри.
На протилежному березі швиденько виріс сучасний котедж. Видно було, що господар там заможний. От тільки біда: каналізацію з дому він вивів прямо на берег, а далі у воду.
Не просто було з ним боротися. І все ж Дрогальчук переміг, бо правда була на його боці. Та й діяв він чесно. На «своєму» березі висадив та виплекав цілий гай зі смарагдових сосен. Вони і зимою серце радують.
Майбутні переміни в житті орендаря простимулювала його донька. Вона вийшла заміж за ініціативного та розумного інженера. Якось молодята приїхали після відпочинку з Карпат і повідомили татусеві, що знайшли бізнес «для лінивого». Мовляв, нічого особливого робити не треба. Обгородив ділянку, запустив туди весною равликів, а восени зібрав врожай, який вже чекали у закордонах. Там цю екзотику їдять, і дуже люблять.
Не багато часу минуло поки Петро Дрогальчук зрозумів: не все так просто з тими черевоногими. Це якщо хочеш і справді заробити. Але справа була перспективнішою за рибну.
Тож в колишньому складському приміщенні радгоспу, де попередні господарі встигли повирощувати свиней і корів, з’явилися теплі підлоги, натяжні стелі, кахель, душ, туалет, кочегарка з сучасним котлом, який сконструював все той же зять. Ми не називаємо його імені, бо не треба. Так сказав Петро, коли водив нас по колишньому підприємству, де вирощували равликів у промислових масштабах.
Зараз тут руїни та сніг. Залишки металевого обладнання вже здали на лом. Серед майданчика було видно величезні лотки, затягнуті пластиковою сіткою, де до початку вторгнення щасливо жили тисячі равликів. Їх тут не вирощували на м’ясо, хоча його також заготовляли.
Тесть та зять десь дізналися про цілющі властивості слизу їхніх підопічних. І зробили все, аби побільше добувати того добра. Були створені спеціальні стимулятори. І все почало діяти.
Зі слизу, який збирали та висушували, виготовляли крем для обличчя та рук. Випробовували його дію на собі. Порепаної шкіри від постійної тяжкої роботи на свіжому повітрі у родині вистачало.
Уявіть, в депресивному селі, поблизу кордону з росією, де навіть розведення риби та тваринництво не давали бажаного прибутку, діти у випускному класі місцевої школи почали говорити, що не поїдуть в пошуках кращого до інших міст, а залишаться вдома. Адже тут є робота й перспективи.
Уже в 2022 році ферма мала зареєстрований товарний знак на косметичний крем. Подумували господарі й про медичну марку, але там з паперами не все так просто й дешево.
Дрогальчуки із равликів виробляли ікру в десятки разів ціннішу за рибну. А ще – м’ясо, яке хоч і користувалося шаленим попитом в Європі, все ж погано продавалося в Україні.
Мушлі також йшли у діло. Їх перемелювали й робили добавки до харчових продуктів.
Калинове почали обстрілювати майже одразу після повномасштабного вторгнення. Рашисти били по ангарах та фермах, думаючи, що там стоїть техніка.
Два прильоти сталися у господарстві Дрогальчуків. Згоріло все. Холодильні камери з двома тоннами равликового м’яса, обладнання та й самі тваринки. Навіть їхні мушлі палали, перетворюючись на попіл.
Калинове стало справжньою сірою зоною. Я приїздив туди влітку 2022 року разом із військкорами. Тоді робив зйомки, які облетіли весь світ.
То був початок біди, яка триває вже п’ятий рік. Петро не покинув своєї хати. Їздив також до рідного дому. Уявляєте, що пережив цей чоловік? У вогні зникли не тільки його гроші, а й мрії. Це дуже важко, особливо коли тобі за шістдесят.
Але сьогодні Дрогальчуки знову в своїй хаті. Села Макарове й Турове наші війська деокупували. Вигнали рашистів і з Цупівки. Звідти по Калиновому бив ворожий танк, роблячи з села суцільну руїну.
– Колись ця земля прихистила мою сім’ю від невидимого ворога. Тепер ми бачимо й чуємо звуки смерті видимої. Але нікуди звідси вже не поїдемо, – каже творець равликової ферми. Він переконаний – зможе відродити справу разом із молоддю. Бо на підмогу зятю вже поспіває й онук.
Родина дуже розраховує на підтримку від іноземних інвесторів. Втрачене можна швидко відновити. Адже є досвід та знання. А ще – велике бажання будувати чесне й заможне майбутнє на землі, яка давно стала рідною.
Василь Мірошник
Фото автора та надані Петром Дрогальчуком
Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України “Frontline Press”.
This issue of the material has been produced with financial support from the Swedish Media Publishers’ Association Tidningsutgivarna for Ukrainian frontline media as part of the National Union of Journalists of Ukraine’s ‘Frontline Press’ initiative.”
