Але що мене завжди дивувало, так це порядок навпроти хати. Декілька разів помічав тут вже немолоду жінку з сапачкою. От і того дня вона дуже ретельно вибивала бур’янець, який вилізав із землі, незважаючи на пожежі та засуху.
Я зупинився й заговорив із своєю землячкою. Вона поводилася так, наче ми давно знайомі, хоча мені так спочатку не здалося. Тільки коли зайшов до будинку й розгледів красивий портрет маслом, здогадався, з ким маю розмову.
Це Раїса Іванівна Попова. Свого часу вона працювала в бухгалтерії райкому. Потім у контрольно звітному управлінні. Її тоді важко було не помітити. Як кажуть у наших краях: «Видна!». Це сьогодні вік зігнув її спину. Хоча зачіска залишається акуратною й погляд світить розумом і спокоєм.
Коли я тільки відкрив хвіртку з вулиці десь поряд прозвучали постріли. Мобільно вогнева група намагалася збити дрон. Я його помітив і за фільмував, порушуючи усі протоколи журналістської безпеки.
На постріли найпершою відреагувала собака господарки. Вона одразу перестала на мане гавкати й заховалася в будку, наївно сподіваючись, що це захистить від уламків міни.
Виявляється, у двір Раїси Іванівни прилітало дуже. Два «шахеди» впали біля входу у житло. Пізніше жінка посадила тут білу троянду.
А після прильоту ракети по школі, дуже довго її лікувала. І тепер квітка радує око свіжістю та силою краси.
Раїса Іванівна гордиться тим, що їй це вдалося. А я гордився нею, бо не помічав у дворі жодного безладу. Навіть залишки даху у вигляді жердин і шиферу були акуратно складені, а іржаві гвіздки з них зберігалися окремо.
Хата велика й дуже побита. Стіна, що навпроти школи, готова впасти в середину. Жінка це помітила давно й попередила мене, аби я туди близько не підходив.
В одній із кімнат – стара ікона. Раїса Іванівна дбайливо витерла пилюку зі скла й сказала, що Бог її береже.
Ми потім іще довго спілкувалися про минуле, дітей та онуків. Пригадати було що. Моя землячка хвалилася глиняною дощечкою у вигляді мапи України. Це подарунок онуки Єви, яка зараз десь на заході. А потім було багато фотографій. Наче життя у них давно вмерло. За вікном у той час пролетів іще один дрон. Пізніше я побачив, що упав він поряд із моїм домом. Отак ми і живемо. А в телеграм каналах зет-патріотів з’явилася інформація, що у Золочеві солдати пересіли на велосипеди й самокати. Значить полювання на мирних мешканців селища продовжується. Виправдання своїм злочинам рашисти вже відшукали.
Василь Мірошник
Фото автора